Цифрова фортеця. Дэн Браун

зашарілася й зізналася, що пізно оформилася як жінка. Коли їй було під двадцять, вона була худорлява, як незграбний підліток, та ще й вдягала ортопедичний корсет. Якось Сюзаннина тітка Клара зауважила, що Бог компенсував непоказність дівчини, обдарувавши її непересічним розумом. «То була завчасна компенсація», – подумав Девід.

      Сюзанна пояснила, що її інтерес до криптографії проявився ще в середніх класах. Президент їхнього комп’ютерного клубу, високий та стрункий восьмикласник на ім’я Френк Гутман, надрукував їй любовного вірша й закодував його, замінивши літери цифрами. Дівчинка благала його розповісти, що то означало. Але Френк кокетливо відмовився. Тож вона взяла листа додому і вночі при світлі ліхтарика розгадала таємницю: кожна цифра означала певну літеру. Ретельно розкодувавши послання, вона з подивом побачила, як начебто випадкові цифри магічним чином перетворилися на прекрасну поезію. І тієї миті збагнула, що на все життя закохалася в шифри та криптографію.

      Майже двадцять років по тому, здобувши диплом магістра математики в університеті Джонса Гопкінса й аспіранткою вивчаючи теорію чисел у Масачусетському технологічному інституті, вона написала докторську дисертацію на тему «Методи шифрування, протоколи й алгоритми для ручного застосування». Вочевидь, з дисертацією ознайомився не лише її викладач, бо невдовзі їй зателефонували з АНБ і прислали квиток на літак.

      Кожен, хто цікавився криптографією, знав про існування АНБ, бо це агентство було пристановищем для найталановитіших шифрувальників у світі. Щовесни, коли приватні фірми придивлялися до найздібніших випускників вишів, щоб запропонувати їм непристойно високі зарплати і свої акції за пільговими цінами, АНБ уважно спостерігало, обирало собі «жертв», а потім утручалося в процес і робило свої пропозиції удвічі вищими за найкращі з тих, які пропонували «приватники». АНБ безперешкодно купувало те, чого потребувало. Тремтячи від приємного передчуття, Сюзанна прилетіла до Вашинґтонського міжнародного аеропорту імені Далеса. Там її зустрів водій АНБ і швидко відвіз до Форт-Міда.

      Того року телефонне запрошення отримали ще сорок одна людина. Двадцятивосьмирічна Сюзанна була серед них наймолодшою. І єдиною жінкою. Її візит виявився скоріше ознайомчим, аніж інформаційним заходом, який супроводжувався інтенсивним опитуванням. Тиждень по тому Сюзанну та шестеро інших запросили знову. Вона вагалася, та таки вирішила їхати. Їх відразу ж роз’єднали. Кожен пройшов індивідуальний тест на поліграфі, біографію кожного ретельно вивчили, проаналізували зразки письма і влаштували тривале опитування, яке записували на плівки, включно з розповідями про сексуальну орієнтацію та звички. Коли її спитали, чи не займалася вона сексом із тваринами, дівчині закортіло встати й піти, але від цього кроку її втримала таємничість, що оповивала цю організацію; її вабила перспектива працювати на передньому краї теорії шифрування, увійти до «палацу загадок» і стати членом одного з найтаємничіших клубів у світі – Агентства національної безпеки.

      Бекер аж до стільця прикипів, слухаючи її розповідь.

      – Вони навіть питали тебе, чи займалася ти сексом із тваринами?

      Сюзанна стенула плечима.

      – Це