Цифрова фортеця. Дэн Браун

про його існування.

      «АНБ розшифровується так: Агентство, якого Немає й не Було», – пожартував його знайомий.

      З острахом та цікавістю Бекер прийняв запрошення загадкового агентства. І проїхав тридцять сім миль до його штаб-квартири, розташованої на вісімдесяти шести акрах лісистих пагорбів у Форт-Міді, що в штаті Меріленд. Коли професор пройшов крізь наскінченні контрольно-пропускні пункти і йому виписали шестигодинну гостьову перепустку з голограмою, провели до розкішно обставленого дослідницького відділу і сказали, що він займатиметься там «непрямою підтримкою» шифрувального відділу – елітної групи метикуватих математиків, відомих як дешифрувальники.

      Упродовж першої години працівники шифрувального відділу, здавалося, не помічали присутності Бекера. Вони метушилися довкола величезного стола й розмовляли мовою, якої професор ніколи не чув. Лунали такі терміни, як поточний шифр, самопроріджувальний генератор, рюкзачний варіант, протокол із «нульовим знанням», точка однозначності тощо. Бекер тільки розгублено спостерігав і слухав. Шифрувальники писали якісь символи на папері для самописців, подовгу роздивлялися комп’ютерні роздруківки й безперервно звірялися з начебто безладним текстом, виведеним на екран угорі:

      Нарешті один із працівників пояснив те, про що Бекер уже й сам почав здогадуватися. Отой безладний текст являв собою код – «шифротекст», у якому групи цифр та літер означали закодовані слова. Робота шифрувальника полягала в тому, щоб дослідити код і вилучити з нього початкове повідомлення – «відкритий текст». АНБ запросило Бекера, бо припускало, що початкове повідомлення було написане мандаринським діалектом китайської мови. Він мав прочитати це повідомлення після того, як працівники розшифрують його.

      Дві години професор розбирався з нескінченним потоком мандаринських символів. Але щоразу, коли він видавав варіант перекладу, шифрувальники з відчаєм хитали головами. Було зрозуміло: їхній код не підходив. Бажаючи їм допомогти, Бекер зазначив, що всі ієрогліфи, які шифрувальники йому показували, мали одну спільну рису: вони також мали стосунок до японської абетки кандзі. І відразу в кімнаті запала тиша. Начальник – довготелесий чоловік на ім’я Моранте, який палив цигарку за цигаркою, – отетеріло витріщився на Бекера.

      – Ви хочете сказати, що ці символи мають множинне значення?

      Професор кивнув. І пояснив, що кандзі – то японське письмо на основі китайської ієрогліфіки. А переклад він здійснював мандаринською тому, що саме про це вони його просили.

      – Господи милосердний! – кашлянув Моранте, поперхнувшись сигаретним димом. – Тоді працюйте з кандзі!

      І, немов за помахом чарівної палички, усе стало на свої місця.

      Шифрувальники, звісно, були чимало здивовані та вражені, але наполягали, щоб Бекер працював над ієрогліфами безсистемно.

      – Це заради вашої ж безпеки, – пояснив Моранте. – Таким чином ви не здогадаєтеся,