Лють. Карін Слотер

подивилася на Джона. – Це ти її так, козел сраний?

      – Ні. – Джон побачив, що вона вже копирсається в сумці, шукаючи щось, що, напевно, зробить йому дуже боляче, і поспіхом додав: – Будь ласка, повірте. Я її не бив.

      – Ой, мала, це не він, – заспокоїла подругу побита повія. – Він врятував мене від того засранця з автомийки.

      – Котрого з них?

      Робін досі здавалася до нестями розлюченою. Судячи з того, як вона зиркала на Джона, дівчина ще не визначилася щодо нього і її рука досі була в сумочці, напевно, стискала перцевий балончик чи молоток.

      – Котрого? Котрого? – Повія чудово спародіювала Рей-Рея. – Від того худого ніґера, який усе двічі повторює. – Вона подивилася знизу вгору на Джона й покліпала віями: – Ти трохи молодшеньких любиш, так, золотце?

      Джону хотілося зіщулитися.

      – Ні, я не те мала на увазі. – Вона погладила його по спині, наче дитину заспокоювала. Тепер, коли вона опинилася у своїй тарілці, у ній проглянуло щось майже материнське. – Слухай, Робін, зроби мені послугу, обслужи його п’ятдесят на п’ятдесят. Він правда врятував мій зад.

      Робін розтулила була рота, готуючись відповісти, але Джон зупинив її. Він підняв руки вгору й сказав:

      – Ні, не треба. Правда, не треба.

      – Я завжди плачу борги, – наполягала стара повія. – За доброту незнайомців чи ще якусь хрінь. – Вона провела поглядом авто, яке саме завертало на стоянку. – Чорт. Мій постійний, – сказала вона і тильним боком долоні витерла з-під носа кров.

      Сідаючи в машину, вона помахала Джону і вигукнула щось нерозбірливе.

      Джон подивився вслід авто, відчуваючи на собі палючий погляд Робін. Він у неї був такий само сталевий, як і в того копа: що ти, падло, замишляєш і куди тебе вдарити, щоб ти на коліна впав?

      – Я тобі, бляха, не дублерка, – сказала Робін.

      – Про це не турбуйтеся. – Джон знову здійняв руки. – Серйозно.

      – Що? – не вгавала вона. – Ти такий святенник, що не платиш за секс?

      – Я цього не казав, – заперечив він, відчуваючи, що обличчя заливає червоною барвою. До їхньої розмови, не криючись, прислухалися п’ять чи шість нічних метеликів, і від розвеселих виразів їхніх облич йому здавалося, що з кожною секундою, яка спливала, його член зменшується і скорчується. – До того ж про плату за це вона нічого не казала. – Робін не знайшла що відповісти, і він додав: – Я лише зробив їй послугу.

      – А мені ти послуг не робив.

      – Тоді ви нічого мені не винні. – І Джон повернувся, щоб іти вже геть.

      – Гей! – заверещала Робін. – Не смій отак від мене тікати!

      Не думаючи, він повернувся на крик. Помітно було, що вона грає на публіку. Член зіщулився ще на кілька сантиметрів.

      – Що? – Він докладав зусиль, щоб голос звучав спокійно.

      – Я сказала, не смій тікати, придурок.

      Джон потрусив головою. Цього ще бракувало для повного щастя.

      – Ви хочете це зробити?

      Він поклав руку в кишеню. Протягом останніх трьох тижнів він відкладав по двадцять баксів, щоб