Рукопис, знайдений в Аккрі. Пауло Коельйо

переможців, ані тих, хто програв, є тільки етапи, які необхідно пройти. Коли серце людського створіння це розуміє, воно стає вільним. Воно приймає без протестів важкі моменти життя й не дає себе одурити хвилинам слави.

      Обидва етапи проминуть. Один прийде на зміну іншому. І цикл триватиме, поки ми звільнимося від тіла й зустрінемося з Божественною Енергією.

      Тому, коли борець виходить на арену, – він виходить туди за власним бажанням, бо незбагненна доля виводить його туди, бо його дух знаходить радість у битві, яку він хоче розпочати. Він зберігає гідність і честь, він може програти битву, але ніколи не зазнає поразки, бо його душа залишиться неушкодженою.

      І не слід нікого звинувачувати за те, що з ним відбувається. Якщо ти закохався вперше й твої почуття відкинуто, це не має вбити твою спроможність кохати. Те, що можна сказати про кохання, можна сказати й про війну.

      Програш битви чи втрата всього, чим, на нашу думку, ми володіємо, дає нам хвилини смутку. Та коли вони минають, ми відкриваємо в собі невідому силу, яка існує в кожному з нас, силу, що нас дивує й підвищує повагу до себе.

      Ми дивимося навкруг себе й кажемо собі: «Я вижив». І ці слова дарують нам радість.

      Лише ті, хто не здогадується про цю силу в собі, кажуть: «Я програв». І їх опановує смуток.

      Інші, навіть страждаючи від поразки й принижені тим, що розповідають про них переможці, дозволяють собі пролити кілька сліз, але ніколи не відчувають жалю до себе. Вони знають тільки те, що їхня боротьба урвалася, й у цю мить вони перебувають у невигідному становищі.

      Вони дослухаються до биття свого серця. Помічають, що їх опанувала напруга. Що вони відчувають страх. Переглядають своє життя й відкривають, що, попри жах, який їх опанував, віра й далі запалює їхню душу й штовхає їх уперед.

      Вони намагаються з’ясувати, де помилилися й де мали слушність. Користуються тією миттю, коли впали, щоб відпочити, залікувати рани, обміркувати нові стратегії й краще екіпіруватися.

      І настає день, коли нова битва стукає в їхні двері. Страх триває, але їм треба діяти, бо інакше вони ніколи не зможуть підвестися з землі. Вони встають й ідуть назустріч супротивникові, пригадуючи страждання, які пережили і які не хочуть пережити більш ніколи.

      Колишня поразка зобов’язує їх перемогти тепер, адже вони не хочуть витерпіти той самий біль.

      І якщо перемога не прийде цього разу, то вона прийде наступного. А якщо не прийде наступного, то прийде згодом. Найгірше – впасти й залишитися притиснутим до землі.

      Лише той, хто справді зазнав поразки, відмовляється від подальшої боротьби. Усі інші здобувають перемогу.

      І настане день, коли важкі хвилини стануть лише історіями, які ви з гордістю розповідатимете тим, хто захоче їх слухати. Й усі слухатимуть їх із повагою й довідаються про три важливі речі:

      Слід навчитися терпіння, щоб дочекатися слушної хвилини для дій.

      Навчитися мудрості, щоб не пропустити