Мовчання Метатрона. Андрій Ковальчук

Радзивіллів, а складна, тому що у самій назві закладена певна ідея, місія…

      – Пробачте, – перебив Костя – А чому Ви обрали саме це місце? Це ж навіть не обласний центр. Село…

      – Ну, бачите…, так склалось історично. Колись мав змогу відвідати Алику, сподобались ці місця…, з одного боку містичні…, з іншого утихомиренні… Якраз те, що потрібно для творчості.

      – Але ж тут знаходиться психіатрична лікарня?

      – Ну то й що? – Олександр Олександрович знизав плечима – насправді це додаткове джерело для нашого розвитку. Ви знаєте, що деякі хворі працюють в компанії?.. – Костя гмикнув, директор продовжив – До речі, це головного лікаря, з яким Ви мали честь вже спілкуватись, ідея – трудотерапія та таке інше…. Дехто належить до найкращих наших працівників… З дев’яти наших успішних проектів, шість – то їх заслуга. Тихі генії… Якщо буде цікаво, зможете поговорити з Федором Петровичем, у нього з приводу геніальності та божевілля ціла теорія є… Ну а від такого сусідства всі у виграші – компанія має прибуток від додаткових проектів, а за останній рік ми подвоїли наш результат, працівники мають гарну заробітну платню, та й клініці ми допомагаємо… фінансово і не тільки…

      В цей час до кабінету з тацею зайшла Наталка. Вона зігнала зі столика Карла, який з самого початку інтерв’ю перестав ходити по столу, і зацікавленим стовпчиком слухав бесіду, переводячи погляд з Кості на директора. Карл ображено каркнув, перелетів на вершечок глобусу і знову завмер, дивлячи кудись поперед себе, але боковим зором все ж таки спостерігаючи за тим, що відбувається у закутку. Наталка мовчки та швидко розставила паруючі філіжанку з кавою та горнятко з чаєм, ложечки, цукерницю та блюдечко з сухофруктами та горішками. Вийшла з кабінету, тихо прикривши двері. Костя відсьорбнув кави зі своє філіжанки і продовжив:

      – Наскільки я читав, Ви займаєтесь комп’ютерними технологіями?…

      – Технологіями, програмним забезпеченням, мультимедійкою, та багато чим іншим. Я вже казав, що на сьогоднішній момент у нас запущено дев’ять проектів, які генерують нам прибуток. Причому, у вісім з них ми не вкладали жодної копійки, це зовнішні інвестиції. Два проекти, були визнані – він назвав відому рейтингову компанію та університет – проривами у комп’ютерних технологіях. Я не хизуюся. Це голі факти, які вказують, що компанія виконує місію.

      – Місію?

      – Так. – він кивнув – Якщо коротко узагальнити, наша місія полягає у створенні нових віртуальних світів. Динаміка попиту на такі послуги зростає експотенційно. Відповідно й наші активи ростуть таким же чином

      – І це все роблять псих… пробачте пацієнти цієї лікарні?

      – …Ну вони далеко не всі наші співробітники – усміхнувся директор – їх не так багато навіть у цьому офісі…

      – У цьому офісі? Тобто у Вас деінде є ще офіси?

      – Ну не офіси, а так представництва. У Києві, ще по Україні декілька, у Варшаві, Лондоні…

      – Лондоні?!

      – А що тут такого? Ми ж міжнародна компанія. Щоправда у представництвах працюють