Мовчання Метатрона. Андрій Ковальчук

Аркадій – той мовчки коротко кивнув у відповідь, ще коротше підборіддям вказав Кості на його місце, тобто на міцно збиту брунатного кольору табуретку, що стояла перед столом.

      Костя знизав плечима, хмикнув, підійшов до столу, теж мовчки ногою відсунув табуретку трохи подалі, поклав наплічник поруч та сів, ухопившись руками за коліна, і запитально поглянув на Аркадія. Аркадій продовжував суворо вивчати перенісся Кості. Пауза затягнулась на декілька хвилин. Протягом цього часу Костя навіть на намагався заговорити з Аркадієм. Удавав з себе байдужого ув’язненого, то потягувався, то позіхав, то оглядав нудьгуючим поглядом сіре приміщення – дві шафи, набиті важкими, здається юридичними, фоліантами за спиною у сбшника, застарілий важкий монітор та дешевенька настільна лампа (така з трубчастою дужкою та скошеною циліндровою голівкою) на столі сбшника, велика чорна марудна муха, що літала колами над лисиною сбшника. Декілька разів Костя все ж таки не витримував та зиркав на самого Аркадія, який немигаючим поглядом скважив ту точку де починався Костиків ніс, і Кості від того погляду ставало відзмієво прохолодно та лячно.

      Раптово сбшник різко та голосно ляснув рукою по столу. Сама собою засвітилась настільна лампа, циліндрична голівка яскравою бульбою уперіщилась Кості прямо у вічі. Світло боляче різонуло в очі, а вухо ще болючіше розрізав запороговий вереск:

      – Навіщо Францишев тебе прислав?

      – Як-к-кий Фр-ранцишев? – пробелькотів Костя, і в кінці питання він зрозумів, якого Францишева мав Аркадій на увазі.

      – Мовчати! Питання – то моя парафія. Відповідати коротко. Тільки «так» чи «ні». Зрозуміло? – грізним але писклявим криком заскрипів сбшник.

      – Т-так…

      – Францишев тебе підіслав?

      – Ні.

      – Його посіпаки?

      – Ні.

      – А хто?

      – Ні – Костя вже оговтався, і вирішив познущатись з сбшника його же зброєю.

      – Що ні?

      – Так?!

      – Що так? Не зрозумів.

      – Ну не знаю Ви…ти ж сам сказав відповідати «так» чи «ні». Ось я й відповідаю, що тебе не влаштовує?

      – Мовчати!! Відповідай по суті. Мета приїзду?

      – Інтерв’ю.

      – Яке інтерв’ю?

      – У Олександра Олександровича.

      – Мета інтерв’ю?

      – Публікація.

      – Яка публікація?

      – В «Бізнес-рев’ю».

      – То ти справді журналіст?!

      Аркадій раптово перехилився через стіл і схопив його ліву руку і поцурпелив на себе. Костя мало не впав. Вільною правою рукою схопившись за краєчок табуретки підтягнув її ближче до столу, вмостив зручніше свою дупу. Після цього зробив спробу вивільнити ліву руку, але сбшник міцно притиснув її до столу, і спроба не увінчалась успіхом.

      – Тихо! – пискляво гаркнув Аркадій. Він перевернув Костину долоню догори, притискуючи лівою рукою її до столу, два пальці правої (здається вказівний