Сонячний Птах. Уилбур Смит

кулаки лежали на стегнах, а лікті притискали пончо до тулуба.

      – Я ненавиджу того виродка, – сказала вона напруженим, здушеним голосом. – Великий і нахабний чоловік, що уявляє себе богом. Я зрозуміла, до якого типу він належить, як тільки його побачила. Чому, в ім’я всього святого, він повинен їхати з нами? Якщо ми зробимо значуще відкриття, то неважко здогадатися, кому дістанеться вся слава.

      Я відразу зрозумів, що вона говорить про Лорена, і мене вразили ядучі й жовчні нотки в її голосі. Згодом я довідаюся, в чому була причина такого її ставлення до Лорена. Але в ту мить я був приголомшений, а потім украй розсердився.

      – Про що ти, в біса, говориш? – запитав я.

      – Його обличчя, його хода, наплив ідолопоклонників, поблажливий вираз, із яким він дарує блага, величезне самовдоволення того чоловіка…

      – Саллі!

      – Недбала й жорстока бездумність його нахабства…

      – Припини, Саллі, – сказав я, підхоплюючись на ноги.

      – Ти бачив цих бідолах навкруг нього – вони тремтіли від страху.

      – Саллі, не смій говорити про нього так – принаймні при мені.

      – А ти себе бачив? Ти один із найлагідніших, найдобріших, найпристойніших чоловіків, які зустрічалися в моєму житті. Один із наймогутніших мізків, із якими я мала честь працювати. Чи ти себе бачив? Бачив, як ти бігаєш і крутиш хвостом? Боже, ти впав на спину під його ногами, пропонуючи, щоб він полоскотав тобі живіт… – Вона була майже в істериці, вона плакала, й сльози стікали в неї по щоках, її обличчя зблідло й тремтіло. – Я ненавиділа тебе й ненавиділа його! Я ненавиділа вас обох! Він принижував тебе, перетворював тебе на дешевого й нікчемного…

      Я не міг нічого їй відповісти. Я стояв приголомшений і отупілий, а її настрій раптом змінився. Вона підняла руку й притисла її до свого рота. Ми витріщилися одне на одного.

      – Мабуть, я збожеволіла, – прошепотіла вона. – Навіщо я все це сказала? О, Бене, Бене! Пробач мені! Благаю тебе, пробач!

      І вона підійшла й опустилася навколішки переді мною, її руки обхопили моє тіло, вона обняла мене й пригорнула до себе. Я стояв, наче статуя. Я похолонув від страху, від жаху того, що мало між нами відбутися. Бо хоч я давно про це мріяв і молився, щоб воно прийшло, але воно настало вкрай несподівано, не давши мені бодай хвилинного застереження, і тепер я опинився там, звідки немає ніякого вороття, на незнайомій території. Вона підвела голову, досі припадаючи до мене, й подивилася мені в обличчя.

      – Прости мене, благаю, прости.

      Я поцілував її й відчув, що її рот солоний, теплий і солоний від сліз. Її губи розтулилися під моїми, і я відчув, що мій страх минув.

      – Кохай мене, Бене, благаю тебе, кохай.

      Вона інстинктивно відчула, що мною треба керувати. Вона повела мене до канапи.

      – Світло, – судомно прошепотів я. – Будь ласка, вимкни світло.

      – Якщо ти так хочеш.

      – Благаю тебе, Саллі.

      – Я його вимкну, – сказала вона. – Я знаю, тобі так треба.

      І вона вимкнула світло.

      Двічі в