Один проти убивць. Сніжана Тимченко

Сандасові ще не випадало чути чи бачити щось подібне, з чим можна було б порівняти. Враження від побаченого – дивне. Інтуїція підказувала просте пояснення: «В цих ящичках певно закутий вогонь, сильне полум’я, воно дозволяє всьому цьому світитися і блимати. А як воно пише? – запитувала підступна цікавість».

      Призначення цього всього не зрозуміле, але що все це потрібно тримати в секреті, ясно як Божий день. Він ніде не чув навіть пліток чи вигадок про цю кімнату. Роздивляючись вогники, Сандас схаменувся, тільки коли почув приглушені голоси.

      Гладенька стіна позаду ящиків з вогниками розійшлася в боки і голоси стали гучніші. Хлопчик вибіг у коридор і побіг до дірки, в яку упав. ЇЇ все одно знайдуть, та головне щоб не знайшли його самого. Хай краще залишиться невідомим: хто упав і хто дізнався про цей хід і кімнату. Добіг до дірки в стелі, кинув спочатку згаслий смолоскип і заледве стримався щоб не зойкнуть від болю в руці, а тоді стрибнув, зачепився руками. Біль в плечі був тупим та знесилюючим, але малий підтягся і проліз нагору. Коли вже зовсім виліз, голоси стали гучнішими:

      – Зробимо це тут. В ущелині біля озера, ось… Кращої нагоди не буде. Я буду напоготові і завершу діло раз і на завжди, а ти загорнеш тіло і повезеш вперед та заховаєш до потрібної миті.

      – Так, мій пане.

      Земля посипалася з-під рук Сандаса. Співрозмовники побігли на звук і побачили діру в стелі.

      – Чорт! Хтось знайшов сховище.

      – Дурню, ти не про те думаєш, хтось нас підслухав. Біжи за ним, він ще не встиг далеко втекти, – вояк слухняно вскочив в діру і побіг по сліду.

      «Діру треба якомога швидше приховати. – думав Варга з пересердя пнув ногою купу землі долі. – Чорт! Я ж казав їм, як небезпечно все розташовано. Я ж попереджав!».

      Приховати діру вдалося легко. Мурування та латання в підземеллі не дивина, весь час доводиться щось ремонтувати, а нагляд за цим місцем був цілковито у руках посвячених, котрих можна було перелічити по пальцям одної руки. І тому сержанту гвардії довелося особисто замастити руки та перекрити прогалину. Варга був сам не свій від гніву, що його почув чужинець і той хтось, може завадити його планам.

      Тим часом вояк, йшов по сліду. Свою ціль він визначив, як людину малого зросту, скоріше дитину, в доволі стоптаних грубих черевиках. Сьогодні проходять навчання курсантів, це знали всі. Отож вояк подумав, що малий, найпевніше побіг до найближчого виходу з цього боку лабіринту. В поспіху, вояк не зважав на слід і просто добіг виходу, та вартовий сказав, що звідти ніхто не виходив.

      Довелося повернутися назад і шукати слід на ново, та було за пізно. Ще кілька хлопців пробігли цим шляхом і багато натоптали, видно заблукали та роздумували куди йти.

      «Як вони тільки діру не побачили». Вояк повернувся до провалу, але знайшов тільки за ледь пориту землю, а під нею Варга встановив твердий пласт: «Швидко він упорався, – вояка роззирнувся в роздумах що далі робити. – Треба бігти до Мертана, той з хлопчаків, хто прийде самий брудний і в землі,