Один проти убивць. Сніжана Тимченко

другові і побіг за ним. Добігши до кінця довгого коридору, Дейра вказав на сліди. – Дивися, пішли направо, а там ще раз направо, а треба було тут уліво і аж тоді на право. – Сандас знову присів. – Ну чого ти знову присів?

      – Скільки ти знаєш довгих переходів тут?

      – Десь, 4.

      – І я знаю 4. Це не той довгий перехід, який веде до першого вартового. Ми з самого початку пішли не туди.

      – Чого ти так думаєш?

      – Ми зараз десь 30 градусів щодо входу, в який увійшли, а треба 50.

      – Як ти це можеш знати?

      – Я відчуваю.

      – А. Це переконливий аргумент. – Дейра скривив физію і закивав.

      – Ось тобі другий факт: Лорен пішов правильно і тут він не проходив.

      – Та може він взагалі пішов не так, як ми. Він же сам собі «з бобрами». – Дейра покрутив пальцем біля скроні.

      – Я вважаю треба повернутися.

      – А я вважаю, не треба.

      – Значить…

      – Значить без образ? Часу немає, – Дейра побіг так, як намірився, забираючи з собою рівно половину всього світла, яке було, а Сандас ще раз обдумав шлях і повернувся.

      Весь шлях назад, він уважно видивлявся сліди і побачив, що хтось один, мабуть Лорен, пішов так, як і сам він хотів, а Захар та Голба не верталися навперейми.

      Видно, товстун і справді думав, що обійти по колу всі пункти призначення швидше. Це було б скоріше, якби виходити через той вхід з якого почали, а оскільки вийти треба через інший, помилка очевидна. Сандас ніби трохи зрадів, що розгадав наміри суперників та поспішив, але Дейри було шкода.

      «Ну і нехай собі… Це тільки його рішення. Але… – сумно думав Сандас, – ми завжди заодно, чого ж він так легко цього разу не повірив мені? Може річ у тім, що тепер йому треба бути вдвічі уважнішим? Як сказав полковник, – звідси починається ваша кар’єра?»

      Сандас вперше відчув, щось з’явилося між ним і другом, стало маленькою перепоною.

      «Це по-дитячому думати, що щось триває довіку, люди дорослішають і розходяться».

      Взагалі, ніщо в житті Сандаса не було скільки-небудь довгим, хоча він непомітно для самого себе почав звикати до стабільності.

      «Ні, не треба цього. Я знав, що всі колись зникають з мого життя і цього разу, навіть не так тяжко. Дейра ж не помер, він просто обрав свій шлях. Подумаєш». Сандас зупинився, подивився під ноги. На подив, слідів Лорена не було, але було те, що Сандас і сподівався побачить. В потрібному проході, мусила бути вогкість, цвіль та розм’якшений, вологою від підземної річки ґрунт. І він був.

      – Ось він перший пункт призначення, – сказав собі Сандас і пішов до вартового, який стояв у розширеному до великої зали коморі. – Камінь, – сказав він, і вартовий дав йому зелений камінчик схожий на гальку. Сандас помітив, що одного камінчика вже не було.

      «Мабуть Лорен», – подумав хлопчина, та пошкодував що не здогадався яким той пішов шляхом, та побіг далі вже впевненіше.

      Раптом почулися чиїсь голоси. Прислухався: «Це Захар і Голба».

      – Не сумніваюся, ми перші, – сказав Захар, а Голба огидно засміявся.

      – Та вони