.

а денному світлі вхід до лабіринту з північного боку замку, нагадував вхід до виритої велетенським кротом нори. П’ять хлопчаків вдягнені у вбрання грубого покрою та підперезані вишитими поясами, стояли струнко. Вишивка червоних спіральок на поясах – відзнака учнів академії. Хлопчакам, майбутнім воїнам давав останні настанови їхній вчитель.

      Полковник Мертан був вже старий чоловік, на долю якого не випало великих подвигів, а може про ті подвиги просто ніхто не знав. Старий був високого зросту з довгим волоссям та сивими вусами, що закривали нижню губу. Інколи не можна було розпізнати чи він посміхається, чи скривився в гримасі. Обличчя рясно вкрите зморшками, ніби його зшили з тоненьких смужок шкіри.

      Одягнений в майстерно пошитий однострій з вишитими регаліями, що належали за чином, та в легких обладунках, і як завжди, з довгим фамільним мечем. Хлопчики не могли відвести погляду від такої прекрасно викуваної зброї з блискуче зробленими піхвами. Всі учні мріяли про такий неперевершений клинок відшліфований у битвах і загартований у подвигах.

      – Ваша мапа це ваша холоднокровність, – твердо казав Мертан, дивлячись кожному в очі кожному з хлопчаків. – В разі небезпеки люди дивитимуться на вас, як на рятівників. Від вас залежатиме життя цих людей. І ваша робота не обдурити їхні надії. Врятувати чи надати допомогу, швидко орієнтуючись відвести саме туди – куди треба. А поки що – це одне з завдань, з якого починається випробування і в решті, визначення приналежності до роду військ.

      В кінці тижня найкращі з вас, матимуть честь приєднатися до королівської процесії, а на святі біля гірського озера, зможете випробувати себе в якості молодших охоронців короля. – І в кінці, трохи з прищуром оглянувши хлопчаків та пом’якшеним голосом, ніби сумніваючись чи треба це казати, додав. – Раджу вам, як найкраще оцінити надану честь, саме зараз ваші заслуги набувають ваги. – Далі він не продовжив, розумний зрозуміє.

      Учні слухали уважно і тільки водили очима за наставником. Мертан ніби вивіряв поглядом, хто чого вартий:

      – З цього починається ваша кар’єра. А тепер ваше завдання: ви повинні за годину побувати в усіх вісьмох частинах підземелля. В кожному пункті є вартовий, який дасть вам камінь. Кожен пункт це один кольоровий камінь.

      Через годину, я буду чекати вас у цій частині замку, але біля того виходу, – і він вказав на вихід, під стіною в середині господарського двору. – Марш! – і хлопці зайшли в глиб підземелля. Взяли запалені завчасно смолоскипи і пішли поки що разом. Дійшовши до перехрестя, з’ясувалося, що не всі підуть далі в одному напрямку:

      – Я піду наліво, – сказав Захар. Міцний рудоволосий хлопець, був вищий від всіх п’ятьох і через це вважав, що він головний. Але він був не найрозумніший.

      – Ми підемо прямо, – сказав Дейра, маючи на увазі себе і Сандаса.

      – Ну й дурні. Хто зі мною? – спитав Захар, дивлячись на Голбу. Той кивнув у відповідь, а коли озирнулися, п’ятого хлопця на ім’я Лорен, вже й слід прохолов.

      Взагалі Лорен був мовчазний, не дуже товариський, але хороший хлопець. Він радше мовчки робив справу, ніж витрачався на розмови. Був привітний і сильний, але Сандас вважав його таємничим. Коли Лорен з сестрою були ще зовсім маленькі, їхні батьки загинули. Дітей віддали до королівського палацу, оскільки вони були шляхетного роду і не бідні. Навіть ходили чутки, що вони далекі родичі королю, але частиною королівської сім’ї, вони не стали, не були навіть наближені до нього.

      Ставлення до них було непривітне геть. Лорен з дитинства слухався наказів, оскільки був зарахований до військової академії уже в чотири роки. Та в ті часи він ще, як слід не навчався, Мертан жалів його, і призначив Лорена хлопчиком принеси – подай. Вже аж зараз він навчався зі всіма, на рівні одноліток. А тоді, домашній дитині довелося опановувати ремесло служки, та слухатися наказів всіх, хто тільки хотів наказувати.

      Його сестра Тумана, була схожа на крихку статуетку рідкісного фарфору з чорним, як воронове крило волоссям. Їй прийшлося трішки легше, адже дівчинку трьох років призначили фрейліною принцеси Таніти і вона жила серед її няньок. Зараз їй вже було десять років, її посмішка до Лорена робила так, що сонце сяяло тільки на них. Разом, вони були собі – весь світ.

      Отож Лорен, як завжди, не став розводить теревені і пішов своїм шляхом. Захар та Голба пішли у ліво, а Дейра та Сандас пішли прямо.

      – Він думає, якщо обійде всі вісім проходів по колу, то буде перший. Дурень, – з усмішкою сказав Дейра.

      – А я думаю, він навмисно пішов туди, щоб бути хоч десь головним, – Сандас вдивлявся в темряву. – Він зараз дійде до перехрестя і піде в наш бік навперейми.

      – Тоді мерщій, – хлопці побігли, але бігти швидко не вдавалося через часті повороти. Кожен поворот лічили подумки і обидва хлопчаки були не дуже впевнені в підрахунках. Заважало ще й те, що бракувало повітря, пахло землею і важким духом цвілі та мокрого моху.

      – Стривай! – вигукнув Дейра. – Я більше не можу так швидко, тут мало повітря.

      – Та ніби ж вдосталь, смолоскип же горить.

      – Він же не біжить. – Зауважив Дейра. – А ти