Руденька. Юля Пилипенко

безцеремонно, без трепету в серці, але з інтересом… ти чекатимеш просто тому, що Тобі цікаво, яку таємницю я підготую до нашої наступної зустрічі… Ти і Я – майже ідеальні коханці… Тебе можна шалено любити, розчинятися в Тобі, довіритися Тобі, віддатися Тобі раз і назавжди, врешті-решт, до Тебе можна втекти… але при цьому знати і розуміти, що після чергового розставання Ти не потурбуєш, не потривожиш, не докучатимеш дурними розмовами і банальними, нещирими фразами… Ти просто спокійно чекатимеш… бо Тобі начхати, що буде далі… але в той же час, коли ми побачимося з Тобою наступного разу, Ти усміхнешся своєю найпривабливішою усмішкою і скажеш мені: «Bonjour, Jolie… мені тебе бракувало»… без зайвих слів просто обіймеш мене… і ми знов зрозуміємо одне одного…

      Ми разом зустріли Новий рік… я так про це мріяла… ще з дитинства, після нашої першої зустрічі… коли я, маленька, відвернувшись до вікна в автобусі, намагалася приховати свої сльози від моїх улюблених батьків, які познайомили мене з Тобою… і, напевно, я закохалася ще тоді… тому й плакала… І ось… через стільки літ… я зустрічаю Новий рік наодинці з Тобою… В той час, як триста п’ятдесят тисяч людей прогулювалися Єлисейськими Полями, я блукала алеями твоєї безсмертної душі… і захоплювалася Твоєю байдужістю… і мені так само було байдуже… якщо чесно, мені просто було начхати… я була з Тобою, а триста п’ятдесят тисяч людей і новорічні салюти – всього лиш анімація… Ти пам’ятаєш, як Ти сховав мене, забрав із цього натовпу? Ти ніжно взяв мене за руку і потягнув за собою на авеню Рузвельт… до ресторанчика, де ми не раз зустрічалися… Ти, мабуть, шепнув щось офіціантові, бо він підготував для мене столик на терасі в заповненому по саму зав’язку ресторані… Ти ж чудово знав, що мені потрібен столик саме на терасі, адже завжди, зустрічаючись із Тобою, я курю… курю навіть тоді, коли кидаю курити назавжди… і в цьому ми з тобою теж схожі… нам подобається пускати дим… бо ми з Тобою дихаємо чистим повітрям Свободи, Життя і Любові… Ти пам’ятаєш, як офіціант жартома підкурював мені крізь прозору скляну огорожу… а я, так само жартуючи, прикурювала від веселого вогника віддзеркаленого полум’я його запальнички? Ти пам’ятаєш Наше «Bonne Annee»? Всі по двічі цілували мене… а Ти, як завжди, холодним оком дивився на те, що відбувається…

      Ти пам’ятаєш мої ранкові пробіжки Єлисейськими Полями… від величної Тріумфальної арки до вічного Лувру? Ти пам’ятаєш, як жадібно я ковтала Твоє повітря… і як від Твого холодного, але одночасно палкого зимового дихання на мої очі наверталися сльози? Ти пам’ятаєш назву пісні, яку Ти підслуховував у моїх навушниках під час ранкових кросів… «Babe, I’m gonna leave you…»… вітер перекладав Тобі англійські слова французькою… а мій прискорений пульс вибивав дивним ритмом напис майже посеред стежки, що вела від мого розуму до серця: «Дівчинко, я збираюся покинути тебе»… а я все бігла і вже не розуміла, звідки взялися сльози: чи це Твоє зимове дихання, чи це я… а Ти все підморгував мені фарами дорогих авто…

      Париже,