Війни художників. Станіслав Стеценко

і Каменєв, з підписами. Ягоду звинуватили в здійсненні «антидержавних і карних злочинів», «зв’язках із Троцьким, Бухаріним і Риковим, підготовці замаху на Сталіна та державного перевороту». Ягоду було розстріляно в Луб’янській в’язниці НКВC. Де було поховано його тіло, так ніхто ніколи й не дізнався.

      – Дрібниці. Це чудово. Я б хотіла, аби ми трималися від усіх цих людей якомога далі.

      – Абсолютно погоджуюся з тобою, люба. Сам хочу триматися від них якнайдалі. Ми сьогодні квапимося додому?

      – Ні, я домовилась, сусідка посидить із Шуриком, і ми зможемо погуляти.

      – Чудово. До речі, ти зовсім забула про шлейку бюстгальтера. Вона тобі більше не муляє? – він поклав їй руку на плече, потім опустив руку нижче і швидко знайшов проблемне місце. – Зроби крок до стіни, і я її поправлю. Ось так. До речі, треба змінити модистку.

      Розділ 14

      22 березня 1940 року, 21 год. 05 хв

      Москва

      Після прийому в Наркомінсправі Гущенко з дружиною вирішили прогулятися вечірньою Москвою. Вони пройшли повз школу. На фасаді, освітлений ліхтарем, червонів транспарант із написом: «Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство!». Повернули у Піонерський провулок (всі, за звичкою, називали його Патріаршим) і вийшли до Патріарших, а нині Піонерських ставків. Ставок, правда, був лише один. Із темряви потягло холодом і вологою. Самої води вони не бачили. Тут, на відміну від багатьох районів Москви, підвівши голову, можна було побачити зорі. Вони із задоволенням вдихали вологе повітря і, дивлячись на зорі, йшли в темряві.

      – Марі, ти знаєш, як знайти Полярну зорю? – він стиснув її лікоть.

      – Aucun. Je ne sais pas. (Ні. Я не знаю.)

      – Люба, я ж просив не говорити французькою, – швидко перебив Гущенко дружину. Він уже який рік намагався асимілювати дружину в радянську дійсність, де закордонні штучки й іноземна мова викликали підозру.

      – Вибач, ma bonne amie (любий друже). Я трималася. На прийомі – говорила лише російською. Хіба що із Клейстом – трохи німецькою. Знайти Полярну зорю… Ні, серед зірок і сузір’їв я вирізняю лише Велику Ведмедицю, – вона відповіла не відразу, ніби думала про щось своє і його слова лише зараз дійшли до її свідомості.

      – То й чудово! – наче не помітивши її задуми, сказав він. – Через дві крайні зорі Великої Ведмедиці, що он над тією тополею, проведи умовну лінію і відклади на ній п’ять відстаней, як між тими двома зорями. Це й буде Полярна зоря. Дивись за моєю рукою. Мені ця зоря дуже допомогла, коли ми з денікінцями відступали від армії Будьонного на Захід. І потім, коли я втік з польського табору для переміщених осіб у Берлін.

      – Ти обіцяв мені якось детально розповісти про все, – цього разу вона озвалася відразу. – Все і дуже детально.

      Гущенко обняв дружину і поцілував у м’які губи.

      – Ну добре, щоб це було детально, дещо треба пригадати. Скільки років минуло…

      – Чому говорять Піонерські, чи Патріарші, ставки, адже став лише один? – запитала Марія.

      Від води потягло холодом, і вона щільніше притулилася до чоловіка.

      – Не знаю. Мій