Війни художників. Станіслав Стеценко

майбутнього, до прогресу і процвітання, прийняли палкий привіт художників Німеччини й Радянського Союзу, сповнений любов’ю і повагою. Нашою творчістю ми зробимо все можливе, щоб прийдешні покоління визнали, що ми були достойними сучасниками таких геніїв, як Йосип Віссаріонович Cталін та Адольф Гітлер! Ми впевнені, що всі прогресивні країни світу вийдуть на широкий історичний шлях і стануть під червоні прапори Сталіна і Гітлера! Бо лише під цими прапорами, прапорами кольору крові, пролитої в боротьбі за світле майбутнє наших народів, людство переможе!

      Його останні слова потонули у бурхливих оплесках і вигуках «Да здравствует товарищ Сталин!» і «Хайль Гітлер!»

      – Добре говорить геносе Герасимов! – зауважив доктор Клейст, і собі прокричавши «Хайль Гітлер!» – Як на мене, не гірше за доктора Геббельса. Правда, геносе Шютте?

      Шютте із задоволенням погодився. Офіціант підійшов до них із тацею, на якій стояли бокали з червоним вином. Вони поміняли спорожнілі бокали на повні, цокнулися з Гущенком і випили по ковтку.

      – Що це за вино? – зацікавлено запитав Клейст, смакуючи терпку рідину.

      – «Кіндзмараулі», – відповів Гущенко, – улюблене вино товариша Сталіна. Тепер його і «Советское шампанское» подають майже на всіх прийомах.

      – «Кінздма… кіндзма…», що означає ця назва? – Шютте облишив спроби вимовити слово.

      – Кіндзмараулі – так називається сорт винограду, з якого зроблене це вино.

      – Здається, це не російське слово? – запитав Клейст.

      – Ні – грузинське. Сталін за національністю грузин, – пояснив Гущенко.

      Тим часом до них підійшла дружина Гущенка – Марія – теж із бокалом вина. Марія була високою гарною брюнеткою у досить відвертій сукні. Вона посміхнулася і привіталася з Клейстом і Шютте, з якими була знайома. Обидва поцілували їй руку, вона з посмішкою на вустах вислухала протокольні компліменти.

      – Фрау Гущенко, як ви оцінюєте виступ геносе Герасимова? – звернувся до неї доктор Шютте.

      – Мені здається, він виступив дуже добре, – відповіла Марія Гущенко німецькою. Вона теж прожила кілька років у Німеччині. Там і познайомилася з чоловіком. Нахилилася Гущенкові до вуха, прошепотіла:

      – У мене перекрутилася шлейка на бюстгальтері й жахливо тисне. Вона розітре мені плече до крові.

      Гущенко ледь помітно скривився. Шепнув у відповідь:

      – Та клята модистка все ж напартачила. Це точно не Париж! Піди у вбиральню, хоча ні, зараз я покладу тобі руку на плече і спробую поправити…

      Але Гущенко не встиг нічого зробити. До них разом з Берією підійшов голова Спілки московських художників Герасимов. За Берією йшли його заступник Меркулов і помічник Саркісов.

      – Це і є геносе Клейст – керівник німецької делегації й представник імперського міністра Ріббентропа, а це – товариш Гущенко, головний організатор цього зібрання, – запопадливо зазираючи в обличчя Берії, сказав Герасимов.

      – Здрастуйте,