Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати. Кшиштоф Зануссі

Наприклад, телефонувати до якоїсь із країн «ворожого імперіалістичного Заходу» було дозволено, але ризиковано. Доводилося брехати, буцім тобі потрібно зв’язатися з соціалістичною Прагою. (Тітка, яка знала багато мов, працювала на пошті телефоністкою.) І тут-таки в моїй історії з’являється мотив відступництва: щоб утаїти, що я був міністрантом,[19] я сховав і речовий доказ цього – світлину. Я зрікся віри, а ксьондз мене за це ледь не похвалив: дрібна брехня чи замовчування прощаються, якщо до них удалися перед обличчям насильства. Цей вчинок не був похвальним, але його виправдовувала мета – вистояти, не дозволити себе знищити, викинути за межі суспільства, здекласувати.

      Грають: Майя Коморовська, Бартош Обухович.

[► «Галоп»]

      Тітка: Бачу, ти виростеш справжнім мужчиною. Я придумала для тебе винагороду. Ми спробуємо зателефонувати батькові. Звісно ж, таємно.

      Дещо пізніше Губерт стоїть перед будівлею пошти, чекаючи біля службового входу. Тітка виходить, каже «до побачення» вахтерові, який, схоже, її знає, бо, не дивлячись у перепустку, всміхається й нахиляє голову.

      Вахтер: До побачення, пані Ідо.

      Тітка і Губерт ховаються за рогом. Тітка дає Губертові аркушик.

      Тітка: Підійдеш до віконця й замовиш таку ось розмову. Сплатиш одразу за три хвилини. Тебе викличуть до кабіни, і якщо ти почуєш чужий голос, то скажеш, що це помилка, а якщо мій, то чекай спокійно. Якщо мені вдасться, я з’єднаю тебе з Лондоном. Сподіваюся, батько відповість на дзвінок. Якщо відповість – скажеш одне тільки речення і покладеш слухавку. Ти ж розумієш, довше не можна.

      Інструктуючи Губерта, тітка водночас проходить швидкі метаморфози. Вона змінює зачіску, приколює собі косу, вдягає іншого светра, якого вийняла з сумочки, а саму сумочку вивертає внутрішнім боком назовні – тепер вона іншого кольору. Коли вона знову заходить через службовий вхід, той самий вахтер вітає її як стару знайому, навіть не перевіряючи перепустки.

      Вахтер: Добридень, пані Еміліє.

      На переговорному пункті Губерт замовляє зв’язок із Прагою, платить у віконце і наступної ж миті входить до вказаної йому кабіни. Бере слухавку, чує голос тітки, а тоді чоловічий голос.

      Голос: Хто це говорить?

      Губерт якусь мить не може вимовити й слова.

      Губерт (насилу вимовляє): Це я, тату.

      На комутаторі телефонної станції сидить тітка з навушниками у вухах, слухає розмову Губерта.

      Губерт: Це я, тату. Я добре навчаюся і колись до тебе приїду.

      Тітка (долучається до розмови, вдаючи, що гнівається): Що за жарти, хто це тут розважається?

      Вона перериває зв’язок, дивлячись при цьому на контролера, який зацікавився, що тут відбувається. Губерт тут-таки виходить із кабіни.

      Службовка: Розмову закінчено?

      Губерт (ледь тямлячи себе): Так, так.

      Губерт

19

Міністрант – у католицькій церкві – людина, яка під час служби допомагає ксьондзові виконувати літургійні дії.