Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…. Володимир Єшкілєв

вимовою запитала:

      – Кто виноват?

      В осклілих очах загустилася тінь. Але з губ не злетіло жодного звуку. Тим часом вперта рука вже подолала опір джинсової спідниці й опинилась зовсім поряд з тією локацією, котру арабські поети доби Аббасидів називали «джерельною аркою насолод». А там все зрадливо вібрувало у передчутті вторгнення.

      – Кто виноват? – Sаня підсилила вимогливу інтонацію. – Кто?

      – С-сука, – нарешті видихнув він, а холодні пальці руки-дослідниці нахабно пройшли крізь «арку». Розумом вона знала, що в жодному випадку не повинна реагувати на проникнення, але тіло переможно сіпнулось, відповіло густим гарячим вітанням. Вона миттєво відчула, як напружились м’язи пустотливої кінцівки.

      – Кто сука? Кто она? – Sаня вказівним пальцем почала відбивати ритм на долоні Гаїна. На тій її частині, котру хіроманти іменують «горбом Сатурна».

      – Ти с-сука, – прошепотів підполкан.

      – Я Тамара, я твоя Тамара, – Sаня не припинила відбивати ритм. – Кто виноват? Кто?

      – Какая ты в жопу Тамара? – обличчя Гаїна раптом сконцентрувалось, ліва рука стрибнула вперед і шия Sані опинилась у непереборному захваті. – Ты кто, бля, такая? Кто тебя подослал? Говори! Быстро!

      – Ты офиге-е-ел? – прохрипіла дівчина, марно намагаючись зазирнути в очі охоронцеві; той уникав її погляду, його права ворушилась в її тілі як ведмідь у барлозі.

      «Це ж в мене синці з шиї місяць не зійдуть, – подумала вона. – Прийдеться хусткою замотувати».

      – Кто подослал, спрашиваю? – Гаїн трусонув Sаню з такою силою, що ледь не зламав їй шию. – Говори!

      – Отпу-у-усти, – з останніми запасами повітря видихнула та. – Скажу-у-у…

      Охоронець звільнив її шию, натомість вивернув зап’ясток так, що Sані прийшлось обличчям притиснутись до диванної подушки, від якої нестерпно смерділо пральним засобом. Найменший порух тіла викликав больову блискавку, що вискакувала з ліктя й крізь плече вдаряла у шию. Права рука людини-пса вийшла з її тіла, залишаючи там розчаровану, але все ще гарячу пустку.

      – Закон вентилятора, – сказала Sаня у подушку.

      – Что ты гониш, сука?

      – Я говорю: закон вентилятора. Где б не гадил, дерьмо всегда попадает в вентилятор.

      – Ты мне не гони. Ты говори, кто послал, – дівчина відчула, як щось тверде – певне коліно Гаїна – боляче натиснуло їй на ногу. Одночасно його рука (тепер вже ліва) задрала їй спідницю.

      – Гага северная птица, она мороза не боится, – заторохтіла вона крізь біль і подушку. – И может на лету… Ай! Ну ты и садюга, дедушка…

      – Мудель гнойный тебе дедушка, – зауважив охоронець. Він хотів щось додати, але цієї миті до кабінки заглянула дівчина-офіціантка.

      – Що тут… – почала вона, побачила Sаню у непристойній позиції, верескнула і щезла.

      – А я скажу… Ай!..що ти мене… Ай, гадство!..ґвалтував… – пообіцяла Sаня.

      – Скажешь, скажешь, – Гаїн зірвав її з матів і виштовхнув з кабінки. – Только не здесь, в другом месте скажешь…