Тигролови. Іван Багряний

і прапором всіх мандрівників і всіх – ось таких – конкістадорів. О Колумб заамурської і надамурської голубої галілеї!! Відкриватель дивовижного, герой і переможець непереможного, співець і автор найекзотичнішої і найфантастичнішої країни у світі – російського, чи то пак тепер совєтського, Клондайку. Ні, інтернаціонального золотого ельдорадо, куди навіть жиди погнали «добровільно-примусово», зрадивши Палестину, творити свій Біробіджан. Його аксесуари, екзотичні аксесуари тієї, відкритої ним, екзотики панують тут і живуть поруч із усіма мешканцями розкішних купе, салон-вагонів, тамбурів і коридорів. Переселились з тієї країни і живуть тут – проводжають цих мандрівників, як чичероне, туди, до себе в гості… Дерсу Узала і тигри… Женьшень, Уссурі і тигри… Манзи і тигри… Фанзи і знову тигри, тигри, тигри… Тигри над усе і над усім! З усіх дивогідних аксесуарів тієї дивогідної країни, що володіють серцями цих більших і менших Пржевальських, більших і менших Колумбів та Нансенів, – тигри найдивоглядніший і найфантастичніший аксесуар. Ними наповнений цілий цей експрес. Вони блукають по ньому з хмарами диму і румбами, викликають ентузіазм і викликають тремтіння в колінах та солодкий холодок не в одного з цих хоробрих шукачів щастя, сильних емоцій і справжньої екзотики.

      Вони панують в уяві кожного як символ, як страшний і привабливий образ тієї невідомої землі, куди він так легковажно вирушив і оце мчить, мов на весілля. Тигри… З них починаються всі розмови і на них всі розмови кінчаються. Вони беруть участь у преферансі і в пиятиках, у плітках і навіть у коханні.

      – А чи ви чули… Раз бубни! То… чи ви читали, як на Н-ській заставі недавно тигр украв стійкового?

      – Та що ви!.. Раз черви… Ну, і як?!!

      – Два піки!.. Го-го – заніс, мов кошеня…

      – Боже мій… Пас!.. Боже мій…

      Або:

      – Ух, ти моя смугаста кішечко!.. – це коханець до любки, ластячись.

      Сусідка навпроти робить великі очі і пошепки до другої:

      – Добра мені «кішечка»! Від Уралу змінила четвертого коханця… Це ж тільки від Уралу! А до Владивостока?! Апетит, прости Господи. Смугаста тигрище, а не «кішечка»!!!

      У коридорі пара похідних коханців туляться одне до одного, дивляться у вікно і мріють-мріють:

      – Ах, який я щасливий!.. Ми заїдемо десь далеко-да-а-леко в тайгу… І там, в нетрях, серед квітів і пралісу я збудую затишну хатинку… Я її зроблю такою… такою…

      – Обережно, порвеш запонки… Ах-х! Як чудесно… А ти не боїшся тигрів?…

      – Ну-у! Я маю… Я везу дві рушниці «Зарева» і повну валізу набоїв, ще й бінокль, ще й компас… Ми будемо дивитися, дивитися…

      – Ох-х!.. Який ти… Який ти герой!!

      Або:

      – Чого ви на мене витріщились, мов тигр?!

      Або:

      – А скажіть, будь ласка, в Хабаровську можна ходити по вулицях? Безпечно? Чи є міліція?!

      – Є… А що?

      – Та я читала, що ще недавно тигри там гуляли по вулицях і крали людей, ба навіть коней. Чи правда?

      – Правда.

      – Боже