Три листки за вікном. Валерій Шевчук

впала мені оце на голову. В мене вже є одна притча, яку давно хочу записати.

      РОЗДІЛ VII

      «Мудрість передвічна». Розум

      Розум був птахом і вільно літав по землі. Зовні був схожий на дикого голуба, але хто бачив його, той ніколи не назвав би його так просто. Був-бо він інакший. Отож літав дивний птах улітку і взимку, весною і восени. Ніде не жив довго, але завжди весело співав. Інколи його кликали до себе, і він навідував людей. Йому доводилося нудьгувати на довгих диспутах і при балачках тих людей, котрі розумними визнавали тільки себе. йому доводилося розмовляти зі схимниками й гетьманами, які питалися в нього порад, але ніколи їх не слухали. Бо нікому не було діла до Розуму взагалі – кожен хотів узяти його собі в прислужники. Тому й літав Розум вільним птахом, нікому й не потрібний, але кликаний усіма. Про те, що ним легковажать, не дбав, бо міг скільки завгодно пити сонця і скільки завгодно літати у вільному просторі. Єдине, що турбувало птаха: ось уже скільки років, сотень чи й тисячу, він так і не знайшов собі затишної оселі й притулку. Адже, крім сонячної погоди, буває вітряно, печуть морози і гуляє сльота. Проте він завжди дивився на світ з любов'ю і завжди був безтурботний. Якось його покликав Пустельник.

      – Просидів я у печері тридцять років, – сказав він, – але щодалі темнішає мій мозок. Щодалі страшніші химери навідують мене.

      – Я люблю волю, – сказав Розум. – Той, хто будує хурдиги для інших чи замикає в них себе, – мій ворог. За якийсь час покликав його Заброда.

      – Тинявся я по цілому світі, – сказав він, – але не зробило це мене щасливим, а лише причепило до тіла мого безліч хвороб.

      – Я люблю, коли в діях людських панує глузд, – сказав Розум – Ти ж блукав без мети. Просто волочився, і ніхто вже тепер не врятує.

      По тому покликав його Будівничий.

      – Будував я цілий вік, але, коли зводилася будова, тяжко було мені дивитися на витвір рук своїх. Усе моє життя було біганиною від однієї роботи до іншої – не здобув я втіхи.

      – Ти не шукав себе в своїй роботі, – сказав Розум, – а лише достойної плати за працю. Я ж доступний тільки тому, хто вміє знаходити у роботі себе.

      Тоді прийшов до нього Філософ.

      – Шукав я тебе цілий вік, чому ж хапаюся й досі за порожнечу?

      – Ти не мене шукав, а хотів урятуватися, – сказав Розум. – Не досягне вершини той, котрий береться піймати незміренне.

      Вони всі бігли за ним, аж потом умивалися. Бігли, а птах відлітав, пурхаючи все далі і все вище. Тоді вони зупинилися.

      – Давайте зловимо його в сітку, – сказав Філософ. – Тоді він од нас не втече й послужить, як захочемо.

      Вони зв'язали сітку й покликали до себе Розума. Той прилетів, а вони почали дурити його порожньою балачкою, тоді як Філософ заходив ззаду, щоб накинути на птаха мережу.

      І він накинув сітку на птаха, міцно закрутивши пройму. Але диво дивне вчинилося. Замість птаха в сітці заборсалися всі вони: Пустельник, Заброда, Будівничий і Філософ.

      – Ти