Панна квітів. Валерій Шевчук

спитала Зима.

      – А те, що землю і все живе зневажаєш. Ти нас, сестро, нівечиш…

      – Немає мені до того діла, – сказала Зима, – Я царюю, а більше що треба знати?

      – Ти й себе нівечиш, сестро! – крикнула розпачливо Зеленокоса і, вихопивши дзеркальце, раптом простягла його Білокосій, – На, глянь, що з тобою зробилося!

      Але в цей момент зірвався з плеча Білокосої Чорний Птах і впав на ту простягнуту з люстерком руку, вихопив блискуче скло і брязнув ним об лід. І розлетілося дзеркальце на тисячу скалок, а може, це тисячею сліз заплакала Зеленокоса; повернулася вона і поплелася до Блакитного палацу. Поступово спадала з краси, гасли очі її величезні й зелені і блідло лице. Тоді махнули довгими руками Сни й почали літати довкола, майнули білими сувоями, і потяглися за Зеленокосою аж до її Зеленої зали.