Панна квітів. Валерій Шевчук

порадьмося, що ж

      робити.

      Але не прокинулася Синьокоса, бо не пора їй була. Тому не заходила Весна й до Золотокосої, а повернулася до себе, сіла на зеленому ослінці і підперла щоку долонею.

      Незабаром і сестра Синьокоса прокинулася. Витягла люстерко й побачила: заспана ще й непрочумана. Тоді взяла гребінку й почала неквапно розчісуватися.

      А сестра Зеленокоса втретє кланялася Зимі:

      – Добрий день, люба моя сестро. Може, хоч тепер пустиш мене на трон?

      Але Білокоса вже не дві зморшки мала, а десять і таки не захотіла розхмурити чола.

      – Іди геть! – сказала Зима, – Наприкінці травня прийдеш!

      Похитала сумно головою Весна, і зелені сльози покотилися їй на щоки.

      – На лихе діло йдеш, сестро! В кінці травня вже Літо має прийти.

      – Хай приходить, – байдуже відказала Зима, а може, Птах оце повів, – Прийде і піде!

      Тоді впала Зеленокоса на коліна й обійняла сестрі ноги.

      – Сестро, – заридала вона, – Дивися, зело не розпустилося і земля гола стоїть! Прожени Чорного Птаха, не руйнуй світу і себе!

      – Я царювати знамірилася! – каркнула голосом Птаха Зима, – Відступися мені з очей!..

      Озирнула себе Весна і побачила, що її зелені черевички старими човганцями стали, що її пишна зелена сукня в ганчір'я починала перетворюватися, а такою чи ж можна називатися царицею світу? Заридала Зеленокоса і рушила назад, до Блакитного палацу, де вже співала й чепурилася гарна-прегарна сестра їхня Синьокоса.

Розділ З

      – Чому ти повернулася в Палац? – спитало Літо в Зеленокосої,– Чому не сидиш на троні і не правиш світом?

      – Не пускає сестра, – безпомічно розвела руками Весна, – Щось таке лихе з нею причинилося.

      – Дивні речі кажеш, – мовило Літо, – Хіба можу я взяти царство з рук Білокосої, а не з твоїх?

      – Не знаю, – прошепотіла Зеленокоса, – Уже зів'ядає моя сила, вже я немощію й хилюся, а повіки важкі мені поробилися. Одежа моя зносилася, а тільки одну сукню й одні черевички можу я в році мати. В сестри ж нашої скам'яніло серце, і не бачить вона та й знати не хоче моєї печалі…

      – Ходімо зі мною, сестро, – сказала Синьокоса, – Буду просити в сестри, щоб звільнила тобі місце. Посидиш хоч тиждень на троні, і я зміню тебе, бо моя вже пора.

      На те вклонилася чемненько Зеленокоса.

      – Хай буде так, як ти сказала, – мовила любо, – Хай

      живе світ і ми в ньому! Царюй, моя сестро!

      І вони пішли по білій стежці, попереду Літо ступало в яскравих шатах, і там, де проходило воно, зацвітала земля.

      Синьоока ще здалеку побачила трон і насуплену Зиму на ньому, побачила хлопців Холодних Вітрів, котрі і на її прихід задули в крижані труби. Здригнулася вона мимовільно.

      – Гей ви! – прохрипіла Зима, – Чого прийшли? Чи ж

      не знаєте закону, що тільки одна з вас може мене змінювати? Що задумали супроти мене, лихоємиці?

      – Лихо задумали, лихо задумали! – прокричав Чорний

      Птах.

      Подивилися сестри на ту із Чорним Птахом на плечі і