Панна квітів. Валерій Шевчук

її надійшла, але чому це так зимно надворі, чому так непривітно й сіро? Зеленокоса побігла чимдуж до трону, мерзнучи й хукаючи у пальці, і, хоч була вона гарна й зелена, не зустріла її прихильно Білокоса. Не всміхнулась, як звикла до того Весна, не привітала її лагідним словом, а сиділа похмура й насуплена, на плечі в неї чорніло гніздо, і визирав звідтіля чорний-пречорний Птах. Захотілося Зеленокосій повернутися назад до Блакитного палацу: може, вона помилилася, може, й справді не пора ще їй?

      Але ні, серце сказало: таки пора. Окрім того, дуже близько підійшла до Білокосої, якось негарно її ображати. Отож Зеленокоса вклонилася чемненько й проказала:

      – Доброго дня, люба моя сестро, от я й прийшла!

      Але не зійшла із трону Сестра-королева, не поцілувала

      наступницю і не відказала, як у них водилося:

      – Я вже тебе зачекалася, сестро. Сідай, поцарюй, бо

      твоя пора.

      Зовсім нічого такого не вчинила Білокоса, а тільки насупилася грізно. Чорна ж Пташка, котра звила гніздо на її плечі, каркнула щось незрозуміле.

      Тоді зовсім схвилювалася Весна.

      – Чи ж ти забула, сестро? – спитала, – Вже кінець лютого, треба тобі, сестро, іти з цієї країни…

      – Ну от, моя правда, – каркнув Птах, – Вона тебе проганя…

      Тоді розсердилася Білокоса і як махне рукавами, як завіє! Знову приклали труби до вуст хлопці Холодні Вітри і заграли-заголосили.

      – Чи ж не бачиш, сестро, що не пора іще тобі! – грізно сказала Зима, – Прийде час, пущу тебе на трон, а тепер забирайся, коли не хочеш у шматок криги перетворитися…

      – Забирайся, забирайся! – каркнув Птах, ще й крилами радісно замахав…

      Злякалася Зеленокоса (ніввіки ж такого не бувало!) і чимдуж поспішила назад до Блакитного палацу, подумавши мимохідь: «А що, коли я помилилася? А що, коли й справді не моя ще пора?»

      Вона зайшла до палацу, і їй стало холодно й незатишно. Побігла до Голубої зали, де спала Синьокоса сестра, і мовила жалібно:

      – Сестро, гей, сестро! Чи можеш ти прокинутися і поговорити зі мною?

      Але не могла ще прокинутися Синьокоса. Тоді побігла Весна до Золотої зали, де спала Золотокоса.

      – Сестро, гей, сестро! А може, ти прокинешся?

      Але й Золотокоса не змогла прокинутися.

      Тоді пішла Весна в свою Зелену залу, сіла на зеленого стільця, поклала щоку на долоню й замислилася.

      Коли ж отямилася, то вже й березень майже закінчився.

      – А може, я ще сплю, а може, я ще не зовсім гарна? —

      подумала Зеленокоса і поставила проти себе люстерко.

      Чарівне лице вона побачила. Над головою пишні зелені коси у вінок складалися, чоло було біле і чисте, очі – величезні, і в них мінилося-променилося зелене сяйво, носик тоненький і прямий, а вуста повні й червоні. І цвіло на кожній щоці по яскравому серпику, начебто місяці зійшли з одного й другого боку. Побачивши себе таку, рішуче встала Зеленокоса і знову пішла до трону, де сиділа Зима.

      Але й цього разу Білокоса зустріла її грізно й насуплено, а ще грізніше й насупленіше зустрів