Спокуса. Панас Мирний

кинулась я…

      Ти лежиш на своєму ліжкові

      Й тихо спиш… На великую силу

      Перетерпіла я отой страх і той сон,

      Поки знову заснула… Не знаю,

      Що ясує цей сон?

      Адам (понуро).

      А чи молишся ти

      Щиро богові, як спати лягаєш?

      Єва.

      Як і завжди – молюсь.

      Адам (зітхнувши).

      Ох, молися!.. Молись,

      Бо тебе се лукавий доводе до сього.

      Єва.

      А лукавий – то хто? Ти де бачив його?

      Адам.

      Хоч не бачив, оже знаю про його.

      Єва.

      Кажеш: знаю? Розкажи ж ти мені,

      Покажи, щоб я знала, кого стерегтися.

      Адам.

      Його бачить не можна: то – дух.

      Єва.

      Дух?… І бог – дух? і лукавий – то дух?

      Як же їх розпізнати, збагнути?

      Адам.

      Нам не дано снаги, як збагнути їх нам,

      То істоти без облуди, без тіла…

      Бог є дух, чистий дух, як те небо, ясний,

      Як те сонце, блискучий – яскравий,

      Як повітря прозоре – невидимий-легкий,

      А могучий – його силі кінця-краю немає.

      Він – усе… Небо те – і високе, і синє,

      З його зорями, місяцем, сонцем ясним,

      Земля ся – із горами й водою,

      Із усім, що на їй і під нею живе,

      Росте, плава, і ходе, і дише, —

      Все то він появив. Його творча рука

      Із нічого усе те зробила;

      Його сила свята – над усім тут віта,

      Його воля – нам усім тут керує!

      Що в нас волос? А й він не спаде

      З голови без господньої волі святої…

      Такий – бог… Він – і правда, й добро,

      Він – і ласка та милость без міри

      До того, хто отут по закону живе;

      Гнів страшний – задля тих, хто не хоче

      Покоритись закону його… А лукавий? То, Єво,

      Дух нечистий, дух гордощів, зла,

      Супротивник лихий божій волі.

      Єва.

      Що ж він, рівня йому? Другий бог?

      Адам.

      Бог – один; а лукавий був у його слугою…

      От як янголи служать йому,

      Херувими або серафими, —

      Все то слуги його… І лукавий служив