Спокуса. Панас Мирний

авляють:

      Адам – перший чоловік.

      Єва – його жінка.

      Голос з неба.

      Янголи.

      Лев – цар звіроти.

      Звірота.

      Дрібні пташки.

      Луципір – старший над нечистою силою.

      Арефа – його жінка.

      Іродча – їх син.

      Сатанаїл та Анциболот – Луциперові підручні.

      Нечиста сила: домові, відьми, вовкулаки.

      – СПРАВА ПЕРША —

      РАЙ

      Починає на світ благословитись. За далекими горами червоніє край неба; рожевий світ його блимає по верхів'ї гір, а круті їх боки укриває чорна темнота. Над раєм – долиною куріється сизий туман і, чіпляючись за гілки високого дерева, тихо здіймається вгору. Кругом тихо – ані шерхне; все спочиває, прикрите вранішнім холодком, – мліє серед тихого сну… Аж ось – далеко-далеко – за темними горами зажевріла невеличка іскорка і, спалахнувши, довгою огнястою ниткою застрибала по горах… Ось друга мчиться їй навздогінці, третя… четверта… Цілий сніп золотого світу забуяв понад горами і почав осідати на їх верхів'ї золотим маревом. Заблищали гребні гір, заіскрили; чорна темнота затремтіла і, присідаючи, почала ховатись по крутих ярах та глибоких долинах, а сизий туман, порідчавши, вище посунув угору. Рушився тихий вітрець; загойдався димчатий полог сизого туману; зашепталося листя на дереві; заіскрила блискуча роса на траві. Почувся над раєм тихий гомін, і здаля донеслася голосна пісня.

      Пісня:

      Слава безмірная богові нашому,

      Господу правди й добра!

      Всесотворителю, життя подателю…

      Слава, і честь, і хвала!

      Дрібні пташки (просипаючись, щебечуть).

      Світ, світ, світочок!

      Спустивсь на наш садочок,

      Та поробив слідочок —

      Позолотив пісочок.

      Світ, світ! Світає…

      Нас до гурту скликає:

      «Збирайтеся, подруженьки,

      До нашої задруженьки,

      Усі разом заспівайте,

      Ясне сонце привітайте…».

      Світ! світ! світ!

      Звірота (лупнувши очима, позіхнула – заревла).

      А-гу, а-гу!

      Пора вставать!

      Пора вставать та світ вітать,

      Що з-за гори до нас іде,

      За руку сонечко веде!..

      А-гу! А-гу!

      Єва (лежачи на драбині, що була привішена вірьовками з лика до гілки розлогого дерева і товсто вимощена зверху пахучою травою, – кинулась і, розплющуючи очі, перевела їх на другу, поруч привішену, драбину, де ще спав Адам).

      Адаме, Адаме!

      Мій друже коханий!

      Вже світ забуяв понад раєм…

      Пора нам вставати, молитву складати

      Тому, хто його засилає.

      Адам (прокинувшись, мерщій скочив з драбини на землю).

      Світ, світ буяє,

      А темнота зникає…

      Слава всевічньому!

      Все живе, уставай

      Та молитись давай

      Предковічньому!

      Янголи (носячись понад раєм у сонячному світі, співають).

      То не світ над землею встає,

      То вам звістку господь подає,

      Що не діжде нечистая сила,

      Щоб вона вас отут полонила…

      Славте всевічнього!

      Адам (голосно гукає).

      Ой, годі спати,

      Пора вставати, —

      Прокидайтеся!

      Божая сила

      Світ нам явила…

      Просипайтеся!

      Йде сонце ясне,

      Із-за гір красно

      Усміхається;

      Тіка темнота

      В чорні ворота

      Та жахається.

      А світ за нею

      Змива росою

      Той слід нечистий,

      Прогорта доріжки,

      Вистила стежки

      Силі пречистій.

      Мерщій вставайте,

      Росу збирайте

      Та вмивайтеся.

      Змивайте плями,

      Що сни наслали,

      Очищайтеся!

      Адам, нахиляючись до трави, жменями збирає росу і почина вмиватися нею, – спершу вимив руки, потім промив очі, а далі – і все обличчя. За Адамом почала вмиватися Єва, а за нею – все живе, що було в раї: звірота, птиці, жаби, ящірки, гадюки. Як усі позмивалися, Адам знову почав говорити.

      І