Спокуса. Панас Мирний

неба зашлем…

      Славте господа всі, величайте його!

      Уклонися йому увесь світ, вся земле!

      Він великий є бог, над богами господь,

      Його воля свята хай над нами вита!..

      Слава господові нашому, слава!

      Вовіки і віки – слава!

      Усі (гукають за Адамом, аж по раю луна іде).

      Слава господеві нашому, слава!

      Вовіки і віки – слава!

      Адам. Амінь!

      Усі. Амінь!

      Насуває над раєм біла, як сніг, хмара і почина спускатися на землю білими крупами.

      Адам. Манна пада! Манна пада! Господь посилає нам манну. Ходімо підкріплятися нею.

      Усі розходяться в різні сторони. Адам і Єва, узявши дві чималих лушпаїни з горіхів, почали у їх збирати манну, а назбиравши повні, посідали рядком під деревом і почали їсти.

      Єва. Ну й чого-то така смачна манна оця? Уживаєм щодня, а не докучає!

      Адам. Бо господній се хліб… його воля свята!

      Єва. А по правді скажи: чи тебе не кортить коли-небудь чого й іншого з'їсти?

      Адам. І на думці нема. Та й чого?

      Єва. Як чого?

      Хіба в нас у раї їстівне не росте?

      Он куріпка – дивись; молочай он буя;

      А козельці заглядають аж в очі!

      Або – он, на кущі, – як пасльон почорнів?

      Аж сміються виноградові грона!

      Адам.

      Та й дурниця яка в твою голову йде!

      Тож – живе, а живого господь

      Заказав нам ніколи не їсти.

      Єва.

      Та я чула про се. Тільки дивно мені:

      Нащо ж волю господь на усе нам подав,

      Попустив, що захочем робити?

      Адам.

      Ну, то що? Волю – дав, а проте – наказав,

      Як отут нам поводитись треба,

      Щоб не вскочити в гріх.

      Єва.

      Ото й дивно мені!

      Коли воля – то на все уже воля.

      А то: воля – одно, а закон – не дає

      Їй широко розпросторити крила:

      І те можна, і те, а до того – то й зась!

      Бо закон не велить, щоб не вскочити в гріх…

      Задля чого ж оце, розкажи ти мені?

      Адам (хитаючи головою).

      Єво, Єво! Що це ти, нерозумная, плещеш?

      Щось недобре в душі твоїй коїться, Єво!

      Єва (сумно).

      Не втаюсь: там щось є,

      Щось непевне заклюнулось в неї

      І полоха спокій мій, і спать не дає.

      Чудні сни мою душу лякають щоночі!..

      От і вчора: приснилось мені,

      Що стоїш ти отам – на поляні

      Гордий силою, що у тебе вона

      Так і скаче із очей твоїх чорних,

      Так і прище з усії постанови —

      Владних рук, бистрих ніг і високого стану.

      І та сила твоя так і тягне мене,

      Так і вабить під захист могучий…

      Там, – здається мені, – не боятимусь я

      Анічого на світі; від всього забороне

      Ота сила твоя і… щаслива, до тебе горнуся,

      Заглядаю у вічі огненні твої,

      Припадаю до високої груді,

      Щоб спочити край серця твого,

      Що так шпарко підкидається – б'ється…

      І