Апостол черні. Ольга Кобилянська

справився з собою».

      – «Нема часу. Я одинак. У вас три доньки – а щонайважніше, я вже знаю, що хочу. Донедавна не був того певний, а тепер вже знаю».

      – «Я не знаю, що ти вже знаєш, але я кажу тобі лиш те, що доля чоловіка є та, що він має свою пайку в віковічнім тягарі праці. Не забудь заскоро й за свій народ. Не забудь і за богослов’я. Ти вбогий хлопець і твоя область буде сам чистий народ».

      – «Народ, народ, батьку. Іменно, народ, – відповів син квапно. – Але заким до нього може й справді діб’юся – піду в світ. Військо, дисципліна – інший світ… далі подорожуванні і… але про те все ще час говорити». І з тим вийшов з хати.

      Батько підпер голову в руки й сидів довший час мовчки. Відтак, протерши чоло й очі, неначе відсунув тим рухом якусь заслону з-перед очей, сказав вголос: «Чи я мав сина?» Донька глянула поважним поглядом на батька, яким глядів іноді й брат, опісля підвелася нечутно з свого місця й приступила до нього. Без слова взяла його руку й зложила на ній поцілунок. «І сина маєте, й доньок маєте, тату», – сказала.

      – «Дякую тобі, моя дитино», – відповів.

      По часі мовчання сказав: – «Який він тепер є, я знаю, який ще може стати, ніхто не знає. Поїде в велике місто, в море людей і я побоюся, що воно приправить його там не на дріжджі для свого народу, свого хатнього окруженгя, а на кар’єровича, матеріаліста, безідейника, кав’ярняника, фігуру, яких є велика часть з наших синів за границею, а се… я б волів не дожити».

      – «Ви бачите примари, тату», – відповіла Зоня.

      – «Може. Бо я б хотів іншого сина оставити по собі нашому суспільству».

      Вона не обзивалася більше, лиш зайнялася дальше перерваною працею, а батько сидів ще довго над своїми годинниками, але чи працював, вона не знала.

      В кімнату неначе щось вступило.

      Важке, чуже, й умістилося вигідно коло старого майстра.

      Годинники, здавалося, протестували проти того. Всі загомоніли враз. А один, найбільший з них, вдарив якусь годину. Рівно, поважно, сумно.

      Зоня підняла голову й поглянула на нього, а від нього на батька.

      Він був такий чудний сьогодні.

* * *

      Се діялося перед полуднем.

      По обіді був в кімнаті, де пересиджував і студіював по більшій части молодий Юліян, рух.

      Примітки

      1

      Cтолиця Ч. – очевидно, мається на увазі місто Чернівці – нинішній центр Чернівецької області, крайове місто Буковини.

      2

      Шварцвальдський годинник – такий, що зроблений у Шварцвальді – гірська місцевість у Німеччині, на південному заході, де бере свій початок ріка Дунай.

      3

      З