Апостол черні. Ольга Кобилянська

й пішов дощ.

      Грубі клуби мрак здоймилися, потягли верхами гір і лісів, закутали, мов серпанком, корони смерек в сіровину, а блиск сонця померк. Вночі знову йшов дощ. Він хляскав одностайно об вікна, вітер завивав дико, а густу темряву перерізував блиск і грім.

      Над ранком втихомирилося настільки, що блискавиці й громи згубилися, але зате сік упорчивий дощ. В дальших слідуючих днях сипав, на відміну, безмилосердно.

      Хоч і як виглядали мешканці місцини й літники, нетерпеливо одні, а журливо другі, крізь вікна, хмари не розсувалися у висоті.

      Юліян не видержував довго. Ходив нетерпеливо понад берегом ріки, що з зростом через зливу й допливу гірських потоків мчалася, мов розбішена, й зривала тут і там береги.

      Коли погода не змінялася й не зраджувала вигляду на зміну, він зібрався і втік.

      Прибувши додому, мов глубший, він забрався з власної волі до столярства і чужих мов, і при тім перебув час аж до закінчення вакацій.

* * *

      Юліян був перед матурою і зближався чим раз до хвилі, де мусів сам собі заявити, на який факультет йому вступити.

      Одно вже так як знав. Його бажання не сповниться; а то – студіювати за границею, куди його всіма силами тягнуло. Він і про техніку думав; але за що? Батько не обіцяв нічого, а цілком сам не годен був одержуватися. Правда – по роздумуванню вважалися йому засухі… філологія[13] була одна, до котрої треба було звертатися. Ще осталося й богослов’я[14], до котрого його від часу до часу намовляли, особливо батько; бо, як убезпечував, вона найлегше до осягнення. Але, коли звертали на те увагу, Юліян мовчав уперто. Хіба лиш часом говорив болючо: «Чого мені там?» Або – «нехай мене ради Бога ніхто до нічого не силує. Ще послідня хвиля для мене не вибила». І його оставляли.

* * *

      Одного разу, се було літньої днини, проходжувався він з задньої сторони хати в невеличкім, сестрами добре спорядженім, зільнику й перечитував Шекспіра «Юлій Цезар».

      Роблячи се, він споглянув крізь широко відчинені вікна на обох сестер, з котрих одна, Марія, викінчувала якесь мозольне шитво, що мала кудись за платню відносити, а наймолодша Оксана – над зошитом і книжкою.

      Тепер плакала.

      Марія вспокоювала її. Він знав, о що розходилося. Один із професорів, хоровитий нервовий математик, що вимагав без огляду на другі предмети, до свого чи не найбільше посвяти, дав дівчині, хоч вчилась, як впевняла, найпильніше в другім семестрі, двійку, що мала їй внести, як довідалася, або поправку… або, коли б не склала її, втрату цілого року. Розжалоблена тією – як впевняла – несправедливістю, чутлива дівчина то жалілась сестрі, то знов заносилася голосним плачем, не замітивши, що за відчиненими недалеко дверми стояв батько й прислухувався сій сцені.

      – «Коли б у нас інший батько, – нарікала крізь плач, – уступився б за мене, просив професора, щоб питав мене ще раз, аби я дістала хоч поправку й цілий рік не тратила, се ж не для мене. Ох, які невиносимі предмети математика й фізика! Але моя доля його

13

філологія (за правописом першого видання «Апостола черні» (Львів, 1936) – «фільольоґія») – сукупність гуманітарних наукових дисциплін, що вивчають культуру народу, нації, суспільства тощо, відображену в мові та літературі. Захоплено вивчав філологію у гімназії і сам Юліян Цезаревич, захоплювалися читаннями всі члени цієї родини. Мав багату бібліотеку отець Захарій, до читання якої запрошувано і Юліяна, котрий вибирав між двома фахами: філологією і богослов’ям – «та найбільше манила його філологія та старинний світ», – як пише авторка.

14

Богослов’я – сукупність церковних учень про Бога й релігію. Юліян Цезаревич, ведучи бесіди зі справжнім богословом отцем Захарієм, висловлював свої сумніви у виборі фаху богослова, хоча і батько Цезаревич, і мати воліли б бачити свого одинака богословом. Це слово має ще й застаріле значення: «Вихованець останнього класу духовної семінарії».

У фіналі роману теза: «Ви покинули богослов’я, хоч квапилися стати «апостолом черні», а тепер, може, знову хочете вернутись до давнього?»

«Ні, відколи я вступив до війська, буду триматися вже меча», – така відповідь Юліяна Цезаревича.