Катерина. Дарина Гнатко

в родині, лягав увесь тягар хатньої роботи, догляд за маленьким Михасиком, прання пелюшок. Так минали дні, тижні, місяці, тітчині сини доходили зросту. Ось оженивсь старший Назар, у хаті з’явилась Домна, небажана для Мальчихи невістка, а за нею – бабця Ганка, мати мачухи, така ж гнівлива та недобра. У хаті раз по раз вчувався крик то однієї, то другої, діставалось від них і Домні, але та сама мала досить сварливий норов, тож сварки аж гули. Вчила Домна й Катерину огризатись на мачушині слова, та де там, відшмагала Катерину та батогом так, що два дні сісти не могла, й навіть батько її не боронив.

      Більше вона проти мачухи не йшла. Зачаїлася, стихла, з якимсь незнайомим відчуженням чекаючи, коли стане дорослою, побереться з гарним парубком і назавжди покине рідну хату, що вже давно стала чужою.

      І ось вона вже дівчина на виданнí й може покинути батьківську стріху, та парубки не квапляться засилати до їхньої хати сватів, хоч заглядаються на неї на вулиці й лицяються. І Катерина знає, в чому тут річ. А річ у тому, що батько занадто зубожів, щоб дати за нею гарний посаг, та й тітка Килина щораз сатаніє, як доводиться потратити на Катерину хоч би й ламаного копія́. Щоправда, мала дівчина такого лицяльника, якого аж ніяк не лякав брак за нею посагу…

      На саму лиш згадку про Макара Даниловича Яковенка Катерина здригнулась, хоч у хаті було зовсім не холодно, навпаки, жарко та задушливо. По спині в неї проповзли мурахи, мов холодом повіяло.

      Відставний козацький сотник Макар Яковенко повернувся в Бориси зовсім нещодавно й оселився в батьківській хаті, неподалік їхнього обійстя. Мав він уже п’ятдесят два роки, посивіле русяве волосся й такі самі довгі вуса. Одружений був з якоюсь шляхетною полькою, котра померла, зоставивши йому сина Богдана, довго служив у козацькому війську, діставши нагороди й пошану односельців. А ще він мав те, що робило його досить привабливим женихом, принаймні в очах жадібної Килини Мальчихи.

      Макар Яковенко мав гроші.

      Чимало грошей, щоб поділитися ними якоюсь мірою з убогою Килиною в обмін на… шлюб з Катериною.

      Після повернення чоловіка в село Катерина зустрічала його разів зо два чи три, але уваги зовсім не звертала. Ну, бачила цікавого дядечка в білій багатій свитці та червоних шароварах, який повагом простував селом, гордовито озираючись навкруги, то й що з того? Чи мало їх по селу вештається, тих дядечків? Та чи могла вона коли подумати про те, що однієї чудової днини він стрінеться їй коло річки й поведе якусь дивну розмову.

      Вона вже набрала два відра води та підняла їх на коромислі, коли чиїсь дужі руки вихопили в неї важку ношу.

      – Давай, вродниченько, допоможу, – геть поруч, майже над самим вухом, пролунав незнайомий чоловічий голос, і Катерина здригнулась, відчувши доторк чужих гарячих пальців до своєї руки. Вона стрімко обернулась, побачивши зовсім близько блакитні очі Макара Яковенка, що зорили на неї незвично пильно та уважливо. Погляд цей несподіваний засоромив