8 уроков лидерства. Чему военные могут научить бизнес-лидеров. Роберт Кийосаки

в силу й забрать

      Увесь край в свої руки?

      Відірвавши від ґрунту їх там

      І завівши в пустиню,

      Чи подумав ти: може, отсим

      Злочин лютий я чиню?

      Що значить безґрунтовій юрбі

      Обіцяти свободу?

      Чи не те ж, що з землі вирвать дуб

      І пустити на воду?

      Чи не правду говорить Датан:

      Старі гнізда лишили,

      А новії здобути нема

      Ні охоти, ні сили?

      О Єгово, озвися, скажи:

      Я чинив твою волю,

      Чи був іграшка власних скорбот,

      І засліплення, й болю?

      О Єгово, озвися! Чи й ти

      Здобуваєш дар мови

      Лиш у пристрасті нашій, у снах,

      У розбурханій крови?»

      Та Єгова мовчав, лише чуть

      Лиховіснії звуки:

      То квиління гієни в яру,

      То знов шелест гадюки.

XV

      Підіймалося сонце над степ,

      Мов багровеє коло,

      І промінням, мов стрілами, тьму

      Прошибало й кололо.

      У промінні тім Небо-гора,

      Мов цариця в пурпурі,

      Над всі гори найвище здійма

      Свої ребра понурі.

      На найвищому шпилі гори,

      Вище зломів і кантів

      Хтось недвижно стоїть, мов один

      З предковічних гігантів.

      Там високо над чвари землі,

      Над всі шуми і згуки

      Він стоїть і до неба простяг

      Розпростертії руки.

      У сходовому сяйві небес,

      В пурпуровім промінню

      Колосальний його силует

      Видно геть у пустиню.

      І летять із гебрейських шатрів

      Затурбовані зори,

      Мов гонці, до гіганта того

      На осяяні гори.

      «Се Мойсей!» – одні одним уста

      Промовляють несміло,

      Та не вимовлять того, що там

      У серцях защеміло.

      Се Мойсей на молитві стоїть,

      Розмовляючи з Богом,

      І молитва та небо боде,

      Мов поломінним рогом.

      Хоч заціплені міцно уста

      І не чуть його мови,

      Але серце його розмовля

      І кричить до Єгови.

      Підіймається сонце, пала

      Вся небесная стеля;

      І стоїть на молитві Мойсей

      Нерухомий, як скеля.

      Вже полуденний демон степом

      Шле знесилля і змору,

      Та Мойсея мов руки чиїсь

      Підіймають все вгору.

      І схиляється сонце униз

      Вже над Фазга⁴⁹ вершини,

      І ляга величезная тінь

      Від вершин на рівнини.

      І паде величезная тінь

      Від Мойсея востаннє

      Аж униз на гебрейські шатри,

      Мов батьківське прощаннє.

      А по таборі пострах ішов:

      «Боже, щоб у сю хвилю

      Не закляв нас пророк, бо клятьба

      Мала б дивную силу!

      Від такої молитви тремтять

      Землянії основи,

      Тають скелі, як віск, і дрижить

      Трон предвічний Єгови.

      І як він заклене нас тепер,

      І як сонечко