8 уроков лидерства. Чему военные могут научить бизнес-лидеров. Роберт Кийосаки

громадськую няньку».

      Так сказав він, і регіт піднявсь,

      А з тим реготом в парі

      По народі йшов клекіт глухий,

      Мов у градовій хмарі.

      Та спокійно відмовив Мойсей:

      «Так і буть, Авіроне!

      Що повиснути має колись,

      Те і в морі не втоне.

      Канаана тобі не видать

      І не йти до востоку;

      З сього місця ні вперед, ні взад

      Ти не зробиш ні кроку».

      І мертвецька тиша залягла

      На устах всього люда,

      І жахнувсь Авірон, і поблід,

      Сподіваючись чуда.

      Але чуда нема! Авірон

      В сміх! А з сміхом тим в парі

      По народі йшов клекіт глухий,

      Як у градовій хмарі.

VIII

      І піднявся завзятий Датан:

      «Дарма грозиш, пророчиш!

      Ось як я тобі правду скажу,

      Може, й слухать не схочеш.

      Признавайсь: не на теє ти вчивсь

      У єгипетській школі,

      Щоб, дорісши, кайдани кувать

      Нашій честі і волі?

      Признавайсь: не на те ти ходив

      У єгипетську раду,

      Щоб з мудрцями й жерцями кувать

      На Ізраїля зраду?

      Признавайся: було там у них

      Віщування старинне,

      Що від дуба й дванадцяти гіль

      Власть Єгипту загине?

      Знали всі, фараон і жерці,

      Що той дуб і ті гілі —

      Се Ізрайля дванадцять колін,

      Розбуялих на Нілі.

      І жахались, що мимо всіх праць,

      І знущань, і катовань,

      Той Ізраїль росте та росте,

      Як та Нілова повінь.

      Знали всі: як в гебрейській сім’ї

      Родить первенця мати,

      То в єгипетській мусить в той день

      Первородне вмирати.

      Та не знав ніхто ради на се,

      Не придумав підмоги,

      Тільки ти, перекиньчик, упав

      Фараону під ноги.

      І сказав: «Ти позволь їх мені

      Повести у пустиню,

      Я знесилю, і висушу їх,

      І покірними вчиню».

      І додержав ти слова, повів

      Нас, мов глупу отару,

      Фараону на втіху в піски,

      Нам на горе і кару.

      Скільки люду в пустині лягло!

      Ті піски і ті скали

      Сотням тисяч Ізрайля синів

      Домовиною стали!

      А тепер, коли з наших ватаг

      Тільки жмінька лишилась

      І Ізраїля сила грізна

      По пісках розгубилась,

      Коли дух наш хоробрий упав,

      Мов нелітня дитина,

      І завзяття пом’якло в душі,

      Наче мокрая глина, —

      Ти ведеш нас у сей Канаан,

      Мов до вовчої ями.

      Адже зверхником тут фараон

      Над усіми князями!

      Се ж безумство – тиснутися нам

      Самохітне до пастки!

      Чи нам тут воювать єгиптян,

      Чи просити їх ласки?»

      «О Датане, – промовив Мойсей, —

      Не журися, мій сину!

      Канаана тобі не видать,

      Не гнуть гордую спину.

      Не одне повідаю тобі,

      Небораче