Бот. Ґуаякільський парадокс. Максим Кидрук

Howey 18:08 pm

      Як щодо вечері? У середу ввечері. Вибирай: «Guy Savoy», «Pierre Gagnaire» чи «L’Astrance».

      Лаура ледь не сповзла під стіл. Вона нарешті збагнула, що Хоуві закохався: «Pierre Gagnaire» є одним із найкращих і найдорожчих ресторанів не лише в Парижі, але й у світі, вартість вечері в ньому – від 350 євро на людину; «Guy Savoy» 2002-го отримав три зірки Мішлена. Про «L’Astrance» Лаура нічого не знала, але припускала, що понтів у ньому не менше, ніж у двох попередніх. Ніде правди діти, її тішило усвідомлення, що – якби захотіла – могла б залишити чванькуватого британця без штанів, але зараз було не до того. На той момент Лаура завершувала купівлю авіаквитків до Віндхука. Наступного дня о 16:40 рейсом AF1118 компанії «Air France» вона вилітає до Франкфурта, звідки о 20:10 літаком «Air Namibia», рейс SW286, попрямує до Віндхука.

      Laura Duprе` 18:15 pm

      Я б із задоволенням, справді. Але в середу я вже буду в Намібії.

      Rick Howey 18:15 pm

      Навіщо ти летиш до Намібії?

      Laura Duprе` 18:16 pm

      Рятувати світ.

      Лаура закрила вкладку з Facebook, щоб уникнути виснажливої та безглуздої розмови. Взяла до рук мобільний телефон, відшукала номер Тимура Коршака та натиснула клавішу «Виклик». Гудки пішли відразу, отже, принаймні номер дійсний. Через кілька секунд у динаміку пролунало невпевнене:

      – Алло.

      – Привіт, – сухо озвалася француженка.

      – Це-е… це ти?

      Він упізнав одразу.

      – Так, Тимуре, це я – Лаура.

      – Ого! Як ти? Стільки часу не чулися!

      «Рано радієш».

      – Я в нормі, ніби в нормі, а ти… взагалі ти можеш зараз говорити?

      З її тону Тимур збагнув, що трапилося щось недобре, і відповів без запалу, тихіше:

      – Так. Я тебе слухаю.

      – У мене, на жаль, погані новини.

      Лаура, як і в розмові з Ріно, не знала, з чого почати. Фрази, що крутилися на язиці, дратували своєю банальністю.

      – Що сталося?

      – Воно повернулося. Я вже розмовляла з Ріно, а тепер телефоную тобі.

      – Щу повернулося? – українець чи то не розумів, чи то вдавав, що не розуміє. Лаура схилялася до другого.

      Жінка зітхнула:

      – Психоістота.

      – Ти думаєш, що говориш? Як? Звідки воно повернулось? Ми ж убили їх усіх, а янкі зрівняли із землею лабораторію, – Тимур докладав чимало зусиль, щоб не виявити справжніх емоцій, які крижаними клешнями стиснули горло, але швидкість, із якою слова вилітали з рота, і слов’янський акцент, який раптово посилився, зводили всі намагання нанівець. – Лауро, це якась…

      – Бачив новини про спалах насильства на півдні Еквадору та про те, що причиною, ймовірно, є невідомий вірус чи бактерія?

      – Ні.

      Француженка прицмокнула.

      – Я справді не бачив, – запевняв Тимур, – щось чув про масовий викид риби та китів у тій місцині, але нічого про спалах насильства. Не думаю, що новини про далекий Еквадор аж так цікаві українським телеканалам.

      «Такі новини мали б зацікавити», – подумала Лаура.

      – Загалом протягом кількох останніх днів у еквадорському Ґуаякілі