Марія (Український). Jorge Isaacs

не зважаючи на те, що травень сповнений неприємних відчуттів… Бідолашна, це неможливо.

      Тебе Марія кличе, – перебила я.

      –Я знаю, для чого це.

      –Навіщо?

      –Допомогти йому зробити те, чого він не повинен робити.

      –Можеш сказати, який саме?

      Вона чекає, що я принесу квіти на заміну цим, – сказала вона, вказуючи на квіти у вазі на моєму столі, – і на її місці я б не ставила туди інші.

      –Якби ви тільки знали…

      –А якби ти знав…

      Мій батько, який дзвонив мені зі своєї кімнати, перервав розмову, яка, якби продовжилася, могла б зірвати те, що я намагався зробити після останньої розмови з матір'ю.

      Коли я увійшов до кімнати батька, він дивився на віконце красивого кишенькового годинника і сказав:

      –Це чудова річ; вона, безсумнівно, варта тих тридцяти фунтів. Повернувшись одразу до мене, він додав:

      –Це годинник, який я замовив у Лондоні, подивіться на нього.

      Він набагато кращий, ніж той, яким ти користуєшся, – зауважив я, оглядаючи його.

      –Але мій дуже точний, а твій дуже маленький: ти повинен віддати його одній з дівчат, а цей візьмеш собі.

      Не залишивши мені часу подякувати, він додав:

      –Ти йдеш до Еміґдіо? Скажи його батькові, що я можу підготувати загороду для гіпопотамів, щоб ми могли відгодовувати їх разом, але його худоба має бути готова до п'ятнадцятого числа.

      Я негайно повернувся до своєї кімнати, щоб узяти пістолети. Марія з саду, біля підніжжя мого вікна, передавала Еммі букетик чорнобривців, майорану і гвоздик; але найкрасивіша з них, через свій розмір і розкіш, була у неї на губах.

      Доброго ранку, Маріє, – сказала я, поспішаючи отримати квіти.

      Вона, миттєво збліднувши, коротко відповіла на привітання, і гвоздика випала з її вуст. Вона простягнула мені квіти, впустивши кілька до моїх ніг, а коли її щоки знову запалали, підняла їх і поклала в межах моєї досяжності.

      Хочеш обміняти все це на гвоздику, яка була у тебе на вустах, – сказала я, отримуючи останні цукерки?

      Я наступив на нього, – відповів він, опустивши голову, щоб знайти його.

      –За те, що ви так потопталися, Я дам вам усе це за нього.

      Він залишився в тому ж положенні, не відповівши мені.

      –Дозвольте мені забрати його?

      Потім він нахилився, щоб узяти його, і простягнув мені, не дивлячись на мене.

      Тим часом Емма вдавала, що її зовсім не цікавлять нові квіти.

      Я потиснула руку Марії, коли передавала бажану гвоздику, і сказала їй:

      –Дякую, дякую! Побачимося після обіду.

      Вона підняла очі і подивилася на мене з найзахопленішим виразом, який тільки можуть викликати в жіночих очах ніжність і скромність, докір і сльози.

      Розділ XIX

      Я пройшов трохи більше ліги і вже намагався відчинити двері, що вели до мангонів батька Еміґдіо. Подолавши опір запліснявілих петель і валу, а ще завзятіший опір пілона, зробленого з великого каменю, який, підвішений до даху на засуві, завдавав мук перехожим, утримуючи цей своєрідний пристрій зачиненим, я вважав, що мені пощастило, що я не