Таємниця. Юрій Андрухович

Читать онлайн.
Название Таємниця
Автор произведения Юрій Андрухович
Жанр Современная зарубежная литература
Серия
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2012
isbn 978-966-14-5309-7, 978-966-14-4811-6, 978-966-14-5310-3, 978-966-14-5312-7,978-966-14-5313-4, 978-966-14-5311-0



Скачать книгу

пояснити читачам – це була цитата з «Малої інтимної урбаністики».

      Яку я написав двадцять два роки по тому. Але, здається, мені вдалося точно все відреставрувати. Десь так воно й було.

      Як ти вважаєш, на чому сьогодні зупинимося?

      Доведемо справу до прощання з Фраником. Але спершу треба, щоб я не провалив абітуру. Спершу той цілий творчий конкурс, оцінка «добре» і дурнувата співбесіда, під час якої з’ясувалося, що серед моїх майбутніх викладачів превалюють усякі монстри. Потім ще чотири іспити, з українськими мене трохи підрізали, ставлячи по четвірці як за письмовий, так і за усний. Це ламало всі мої плани набрати якомога більше очок у домашніх матчах. Зате потім були дві перемоги на виїзді. На екзамені з німецької я просто перелічив прізвища всіх футболістів «Динамо» – з німецькою вимовою. Два роки тому вони взяли Кубок кубків і Суперкубок, і я їх усіх дуже любив. Екзаменатор любив їх не менше за мене. Ми розійшлися, цілком задоволені один одним. Я вступив. Мене чекало Місто.

      Щось іще?

      Напевно, так. Останні дні серпня, я вже пакуюся до Львова. Вони знаходять мене телефоном, однокласники, тепер уже колишні. Ідея: відсвяткувати в кабаку (тоді це слово на означення ресторану лише з’явилося) наші успішні вступні. Нас набирається восьмеро, нас порівну. Ми дуже красиві, бо нам по сімнадцять років. Ми не ховаючись попиваємо горілку і вино. Ми не ховаючись куримо. Курять лише хлопці. Наше волосся подовшало і наші краватки саме такі, як треба. Щодо дівчаток, то вони лише раз за разом підносять нам вогонь. Тоді саме з’явилась якась така мода – у товаристві кожна дівчина повинна була стежити за своїм хлопцем, за його рухами. Як тільки він вкладав до рота сигарету, вона тут-таки мусила піднести йому вогонь. У цьому був якийсь ритуал. Вони попередньо домовлялися між собою, хто кому підносить. Це означало: я хочу бути з цим. Тепер уяви собі: ми куримо все частіше, вогонь спалахує все відвертіше. Мені запалює та сама дівчина, яка почала мені подобатися. Я знаю, що її дер мій товариш, але якого біса! Потім ми танцюємо і вона рухається, дихає, треться настільки безсумнівно, що стає солодко і страшно і треба щось робити з ерекцією. «Я тобі, – шепочу я, – подзвоню зі Львова, ти приїдеш?» Вона втискається в мене з такою силою, що будь-яке «так» блідне. Ми танцюємо ще багато разів, бо це єдине, що в нас є – Танець, і жодної вільної хати на сьогодні.

      На сьогодні досить?

      Напевно, так.

      2. Сюїта для «Jethro Tull» з оркестром

      Це був рік…

      Це був рік 1977-й, дві сімки на кінці. Згущені сімдесяті, найвища концентрація десятиліття. У липні мав настати кінець світу – і не просто у липні, а 7 липня, сьомого сьомого сімдесят сьомого. На наших теренах спостерігалося велике рушення – тисячі сектантів, десятки, сотні тисяч, можливо. Вони звідусіль ішли до підніжжя певної гори – чорт, як же вона зветься? – зараз уже не згадаю, але в будь-якому разі то мав бути їхній Сіон.