Обитель героїв. Генри Лайон Олди

короля Шарлеманя Запального, здобувши владиці репутацію тирана й людини, украй педантичної в питаннях честі.

      Клайд Рівердейл, зубожівши, відкрив приватну школу фехтування, привселюдно оголосивши інших маестро шарлатанами. Через якийсь час він вибачився перед колегами, які залишились живі. Ці вибачення в письмовій формі понад століття прикрашали собою тренувальну залу школи, разом з гаслом: «Шпагу – королю, пиху – нікому!» Подейкували, що це був ще більший глум, ніж первісна заява Клайда. Так чи інакше, інші Рівердейли, в чиїх руках залишалася школа в наступні роки, в ображанні колег словесними випадами помічені не були.

      З випадами іншого роду – залежно від ситуації.

      У скрипторіях для юних забіяк книги знаменитої родини йшли нарозхват: «Про привабливість ноги неодоспішеної», «Дуель на бастардах: переваги й недоліки», «Парадокси зброї» та «Гладіаторій». Особливо з ілюстраціями авторів.

      І нарешті, у новітній час родина Рівердейлів мала пряме відношення до храму Шестирукого Крі.

      На цьому, мабуть, варто зупинитися особливо. На відміну від горезвісного острова Гаджамад, колиски військових мистецтв із його великими майстрами, кожен із яких виглядав безневиннішим за дитину або, якщо завгодно, старця-паралітика, – храм Шестирукого пішов іншим шляхом. Крі, він же Крістобальд Скуна, маг і найвеличніший із досі існуючих накопичувачів гіпнот-конверрер, присвятив роки життя вивченню бойових навичок гомобестій. Песиголовці і ґнолі, русалки й кенклейми, гарпії й алконости, міноклейми й сатири, анубіси й озіріси, леоніди й стокіми, велетні з лебединими шиями – всі вони потрапляли в поле зору Шестирукого Крі.

      Перевертнями Крістобальд не цікавився, віддаючи перевагу стабільним поєднанням.

      Як гіпнот домовлявся з предметом свого інтересу, та ще й домагався дозволу поринути з пазуристою гарпією або, скажімо, гривастим Леонідом в унісон на задану тему – один Вічний Мандрівець знає. Достеменно відомо інше: увійшовши рука в руку в унісон, маг починав метаморфувати видиво, породжуючи конфлікт за конфліктом. Звісно, йшлося про конфлікти зовнішні – жоден гіпнот, будь він хоч харизмат-лідер Макової Ложі, не ризикнув би звернути агресію компаньйона на себе самого. Такі колінця загрожували спонтанним руйнуванням унісну й розкладанням особистості гіпнота на купу розумних, але вкрай сварливих «сусідів». Тому, ведучи підопічного дорогою баталій, Крістобальд Скуна лише заносив інстант-образ ґноля чи анубіса під час бою у великий меморандум – скрупульозно, з усім спектром методів, звичок і навичок, характерних для даної істоти.

      Песиголовці, майстри гризні та неперевершені борці з їхніми блискавичними кидками в ноги й мертвою хваткою щелеп, що змикаються на горлі збитої жертви. Ґнолі й анубіси, близька рідня песиголовців, замість фронтальної атаки віддавали перевагу серії швидких укусів у місця розташування великих артерій – поки тривала вертка боротьба за захват, що передує «бісовому млину» або «зсуву».

      Стрибучі