Обитель героїв. Генри Лайон Олди

франт у літах, приїхав до столиці витратити на задоволення певну суму – без зайвого шику, але й не дуже обмежуючи себе у засобах.

      – Е-е… прошу пробачення, добродії. Моя клята незграбність… У вас зависокі поріжки, добродії. Скажіть, чи це готель «Притулок… м-м… героїв»? Здається, героїв, якщо я нічого не плутаю. Розумієте, я забув глянути на вивіску…

      Ясна річ. По приїзді почув про екстравагантний готель і вирішив ближче ознайомитися з визначною пам'яткою. Повернеться, вихвалятиметься перед сусідами.

      – Ви цілковито праві, добродію! – розкланявся Трепчик, випромінюючи привітність.

      – Дякую, голубчику! Ви хазяїн?

      – Авжеж!

      – Чи можу я найняти у вас номер?

      – Звісно! Правда, на білій половині в нас ремонт… Поспішаю запевнити, пане: апартаменти чорної половини відрізняються самим лише кольором! Зручності всюди чудові… Ось, пан барон може підтвердити, він тут огляд проводив… тобто, оглядини…

      Дідок відмахнувся, збивши чорнильницю з конторки.

      – З моїм зором мені абсолютно байдуже: чорні, білі… О, моя перука!.. Мій капелюх… у вас надто їдке чорнило, голубчику!.. Ну нічого, пізніше вичищу…

      Повернувши письмовий прилад назад на конторку, дорогою забризкавши край баронського плаща – «О… заради Вічного Мандрівця пробачте! У вас задовгий плащ, мій великодушний пане…», – гість заходився записуватися в книзі. Поруч метушився хазяїн, готовий пробачити випадковому клієнтові, першій ластівці Трепчикової весни, сотню перекинутих чорнильниць.

      Конрад перейнявся до дідка легкою заздрістю: йому самому готельєр радів не так щиро. За квізиторською звичкою він зазирнув незграбному гостеві через плече: «Ага, ніякий не професор… Ернест Рівердейл, граф ле Бреттен… Термін проживання – на розсуд…»

      Овал Небес!

      – Перепрошую, ваше сіятельство… Ви часом не родич квестора Джеймса Рівердейла?

      – Е-е… великодушно прошу… А чому, власне, вас це цікавить, пане?

      – Дозвольте відрекомендуватися, графе. Барон фон Шмуц, до ваших послуг.

      Короткозорі очиці дідка моргнули.

      – Ага, он воно, виходить, як… Це все змінює… Ви – батько квестора Германа, гадаю?

      – Ні.

      – Невже? Я був упевнений…

      – Я не батько Германа. Я його дядько.

      – Ох, бароне! Ну звісно ж… А я – дідусь Джеймса.

      Він так і сказав – «дідусь».

      SPATIUM II

      Шпагу – королю, пиху – нікому або Життя сімейства Рівердейл

      Дворянство Рівердейли отримали давно, ще за Пепіна Садженого.

      Сімейна легенда розповідає, що великий імператор, вщент розбитий ордою Елбихенойона в першій битві під Шпреккольде, втік у Бірнамський ліс, небезпечний для випадкових подорожніх і двічі небезпечний – для осіб королівського звання. Але сталося диво. Дерева Бірнаму, з давніх давен непримиренні до вінценосців, цього разу свій гнів спрямували проти жменьки охоронців імператора, перетворивши їх на ласі для себе