Обитель героїв. Генри Лайон Олди

З відзнакою закінчив магістратуру університету в Браваллі, факультет фундаментальної стратегії.

      З батьком у конфлікті…

      CAPUT V

      «Гей, в похід, мої друзяки, гей, невдахи-харцизяки – дурень буде отаман…»

      Впустивши папери на стіл, барон відкинувся на спинку крісла.

      Чорнота апартаментів вселяла меланхолію й поганий настрій. Короткі біографії квесторів ні на крок не наближали до розгадки. Опитування варти нічого не дало, про що повідомлялося в окремому рапорті. Воза з тілами квесторів начебто дракон хвостом змахнув. Магічними способами трупи не знищували й не перекидали у просторі: такий викид мани волхви-локатори Тихого Трибуналу засікли б миттєво. Стара заковика: «Немає трупа – немає справи». Якби не випадкова знахідка обсервера із записами, якби не героїчний вчинок вігіли, котра ризикнула зчитати залишкові еманації аури… Квесторів оголосили б зниклими безвісти, убивство вважали б недоведеним, а отже, і слідство велося б абияк.

      На що зловмисники й розраховували, вивозячи тіла вбитих.

      Барон заплющив очі. Темрява під повіками заспокоювала, на відміну від кімнати-чорнильниці. Інфернальна гармонія сфер в особистому користуванні. Генеральний психот Приказу, наймиліший Джакомо Паванца, у приватних спасенних бесідах називав це «тугою за утробою», рекомендуючи тривалу відпустку на водах.

      Або короткий, але гіркий запій.

      Барон розплющив очі й зітхнув. Відпустка, запій… Пустопорожні мрії про прекрасне. Машинально перебираючи папери, він наткнувся на ще один конверт, якого раніше не помітив. Адреси, прямої чи зворотної, на конверті не було. На лицьовому боці в червоному сургучі красувався відбиток печатки: грифон сердито роззявив дзьоба. Символ для людини втаємниченої більш ніж ясний: небезпека. Плюс трохи панібратське застереження: «Не клацай дзьобом!»

      У Всевидющому Приказі пакети завжди підписували. Натяки й алюзії тут не заохочувалися. Генрієтта вісточку прислала? Гаразд, подивимося…

      Щільний жовтавий аркуш паперу, складений учетверо. «Верже Алехандро» з відливом у жовток. Буквально годину тому барон тримав у руках його брата-близнюка. Почерк теж виявився знайомим.

      «Баронові Конрадові фон Шмуцу, особисто в руки.

      Ваша світлосте!

      Цим поспішаю довести до Вашого відома, що Ваш брат Хальдріґ – безсердечний бевзень, ганебно байдужий до долі власного сина. Втім, для Вас це, напевно, не новина. Тому переадресовую це послання Вам. Я знаю, Вам уже відомо, що Герман необачно вступив до горезвісного Ордену Зорі, ставши на шлях трагічної загибелі. Однак, як близькому родичеві загиблого, а також як обер-квізитору Всевидющого Приказу Вам буде цікаво довідатися про додаткові обставини, що мають стосунок до даної справи…»

      – Агов, світлосте!

      Барон підвів голову. Хоча більше хотілося підняти що-не-будь важке й пожбурити в гостя. Вдруге підряд обірвати читання заповітного листа – це занадто навіть для лагідного аскета.

      – Світлосте, слухай, що скажу… Т