Шалені шахи. Тимур Литовченко

у пурпур і срібло. Низько схилившись перед королевою, принц попросив найвищого дозволу розпочати турнір. Зрозуміло, це прохання було негайно задоволене.

      Другим на арену виїхав Литовський князь Ілля Костянтинович у збруї зі срібною насічкою, у плащі з блакитного оксамиту із золотою обробкою та з вишитою на грудях золотою острогою. Вальтрап[16] князівського коня був зроблений з товстої золототканої матерії й облямований золотою бахромою. Острозького супроводжували служники в одностроях із блакитного атласу й у невеликих оксамитових шапочках на головах. Він також попросив у королеви дозволу на участь у турнірі й так само милостиво одержав дозвіл.

      За обома призвідниками пішли й інші учасники, одягнені в стилі пілігримів:[17] у розшитих сріблом плащах із чорного оксамиту, у капелюхах зі страусовим пір’ям на шоломах і з довгими ціпками в руках замість списів. Збруя їхніх коней теж була прикрашена чорними кольорами, служники одягнені в чорний атлас.

      Сам придворний церемоніймейстер, який виступав нині у ролі розпорядника, оголосив правила турніру: єдиноборства проходитимуть на тупих списах, кожен учасник повинен зійтися з кожним із суперників, що відповіли на їхній виклик, двобої проходять доти, допоки один із суперників не буде вибитий із сідла. А на закінчення головні призвідники турніру мали помірятися силами між собою.

      Після цього турнір нарешті розпочався. Королевич і Литовський князь по черзі сходилися на арені з тими, хто відповів на їхній виклик. А вже після того настав заключний момент турніру – сутичка головних призвідників: королевича Сигізмунда-Августа і Литовського князя Іллі Костянтиновича. О-о-о, це були досвідчені змагальники! П’ять разів супротивники сходилися на арені, але дивна річ – обидва примудрялися утриматися в сідлах! Кожна сутичка винагороджувалася голосними скрикуваннями й оплесками. Нарешті, на шостий раз Сигізмунд-Август все-таки повалив Литовського князя на землю, при цьому дерев’яний спис тріснув, і невеличка тріска поранила руку Іллі Острозького. Рана виявилася неглибокою й була визнана безпечною, тож це не затьмарило загального задоволення від турніру.

      По закінченні лицарських боїв переможцем турніру був визнаний Сигізмунд-Август. У той день йому справді не було рівних: королевич виступив у сімнадцяти сутичках, переломивши дюжину списів, програв один-єдиний раз – прекрасний результат! Призом переможцеві став золотий вінець. Недовго думаючи, королевич підніс його своїй любій сестрі Ізабеллі, яку розпорядник негайно проголосив Королевою Кохання і Краси.

      Другим за хоробрістю й доблестю був визнаний князь Острозький. Він провів п’ятнадцять боїв, але програв двічі. І хоча ніяке вшановування в цьому випадку не передбачалося, проте королева Бона особисто обдарувала Іллю Костянтиновича перснем з величезним смарагдом. При цьому сказала, загадково посміхаючись:

      – Ніколи ще мені не доводилося зустрічати шляхетного лицаря,

16

Суконне чи оксамитове покривало на сідло, чи пітник, що слугувало для убезпечення від пилюки і дощу.

17

Прочан, мандрівників.