Название | Шалені шахи |
---|---|
Автор произведения | Тимур Литовченко |
Жанр | Историческая литература |
Серия | Історія України в романах |
Издательство | Историческая литература |
Год выпуска | 2014 |
isbn | 978-966-03-6975-7 |
Однак із приїздом Іллі Костянтиновича все змінилося. Уражена мужністю князя, Беат згодна була йти за ним хоч на край світу! Острозький же, помітивши у почті королеви юну спокусницю з палким поглядом, спрямованим на нього, бліднув, червонів, бентежився, відповідав невлад. Нарешті рішуче заявив Боні, що не має наміру одружуватися з Беатрис Костелецькою, бо вже закохався і готовий просити руки незнайомої йому спокусниці з почту королеви.
– І хто ж ваша обраниця? – поцікавилася Бона. Вона загадково посміхалася, оскільки заздалегідь знала відповідь.
Ілля Костянтинович зніяковів, потім сміливо підійшов до королівського почту й рішуче вказав на трохи зажурену Беат.
– Ваша величносте, – звернувся він до королеви, – я вирішив, що тільки ця дівчина буде моєю обраницею. Зрозуміло, якщо вона ще не заручена з кимось іншим…
– Basta![13] – захоплено вигунула королева й зааплодувала від задоволення. – Bene,[14] князю, я схвалюю ваш вибір! На тім і вирішимо. Настав час готуватися до весілля, король буде надзвичайно радий і щасливий, оскільки ви одружуєтеся з його улюбленицею.
Всі гучно сміялися й вітали князя, Острозький же, нічого не розуміючи, розгублено озирався на всі боки. Коли ж королева нарешті пояснила йому, у чому справа, то у цілковитий захват прийшов і сам Ілля Костянтинович, і миттю повеселішала Беатрис.
Провели сватання, уклали договір і утрусили всі необхідні формальності досить швидко. Ще через місяць із Ватикану надійшов дозвіл на одруження, однак саму церемонію довелося відкласти спочатку через занадто холодну й дощову осінь, потім через хворобу короля, потім через Різдво.
І лише наприкінці січня 1539 року склалася у всіх відносинах сприятлива ситуація. Здавалось, зима раптово поступилася своїми правами весні: з кожним днем сонечко пригрівало дедалі сильніше. Купчасті хмари стискалися й танули, легким білим димом піднімалися високо нагору, розчиняючись у вологій блакиті неосяжного неба.
Бона дуже активно готувалася до весілля й лицарського турніру. Неподалік від Кракова на невеликому пустирі, оточеному канавами, спорудили квадратну арену,[15] що мала завдовжки й завширшки по сто п’ятдесят кроків. З південного боку спорудили трибуни й розкішний павільйон, вкритий червоним оксамитом, білим атласом, задрапірований вишуканими гобеленами, а звеху увінчаний величезною золотою короною.
В центрі споруди на невеликому настилі під двома гербами (білим польським орлом та італійським драконом роду Сфорца) розташовувалися два розкішних різьблених трони – вищий для короля і нижчий для королеви. По обидва боки від королівської пари влаштували місця для юних принцес і придворних. Навпроти
13
Досить (
14
Добре (
15
Майданчик для кінних лицарських змагань.