Гра у відрізаний палець. Андрей Курков

фарбована блондинка, що на око здавалася підлітком, вийшла в коридор із донькою на руках, почувши, як скреготнув дверний замок.

      – Масла купив? – запитала вона.

      Віктор одразу знітився. Відчуття провини затьмарило ту легку радість, із якою він повертався додому. Він зітхнув, зрозумівши, що краще було б йому повернутися з маслом, аніж із цією радістю.

      – Значить, картоплю наминатимеш без нічого, – спокійно мовила Іра.

      Потім уважніше придивилася до чоловіка. Помітила застиглу, мовби приховану посмішку, з якою він зайшов у квартиру.

      – Ти такий худий! Тобі треба сало їсти! – сказала примружившись.

      Віктор роззувся.

      – А сало є? – запитав він.

      – У морозильнику.

      – Ну так діставай, замість масла буде!

      Уклавши доньку в коляску, вони сіли на кухні вечеряти. Заїдати салом варену картоплю було не так уже й приємно, але Віктор мовчки жував і те й інше по черзі, думаючи, що куди смачніше було б насмажити картоплі з дрібно нарізаним салом. Але це вже іншим разом. Зараз він вирішив промовчати – все-таки це він забув купити масла.

      Знову на його обличчі виникла легка вдоволена усмішка, і дружина насторожилася.

      – Що там у тебе? Розповідай! – вона дивилася йому просто у вічі.

      – Справу дали! – признався нарешті Віктор. – Справжню!

      – А пайок коли дадуть? – запитала Іра.

      Віктор зітхнув.

      – Тобі тільки пайок, а на все інше начхати. Завтра пайок. До речі, там і масло буде, кілограм.

      – А ще що?

      – Гречка, згущене молоко, рибні консерви, оселедець. Усе як завжди.

      Декілька хвилин вони їли мовчки, потім дружина, відчувши себе цього разу винуватою, по-собачому заглянула у вічі Віктору.

      – Так що там за справу тобі дали?

      – Убивство, – з гордістю відповів він.

      – О господи! – видихнула Іра. – Ти ж ніколи таким не займався! Це небезпечно?

      – Це чудово! Якщо розкопаю – цінний подарунок, звання, більше грошей. Розумієш?

      – А кого вбили?

      – Ще не знаю, завтра вранці отримую папери. Мене тільки ввечері повідомили.

      Іра кивнула. Вона подивилася на чоловіка з любов’ю та жалістю. Важко їй було уявити, що такому щуплому, непоказному, але такому любому чоловікові доручили розслідувати справжнє вбивство. Он у кіно ті, що за вбивцями ганяються, завжди міцні, накачані, високі або кремезні. А в житті, виходить, усе не так. Остання думка їй сподобалась, і вона повторила подумки: «А в житті усе не так!»

      З кімнати долинув дитячий плач.

      Іра спохопилася.

      – Постав чайник, а я поки що її погодую.

* * *

      – Скільки у тебе справ задіяно? – запитав уранці Віктора шеф.

      – Двадцять сім.

      – Що-небудь серйозне є?

      – Сім пограбувань у ліфті, чотири квартирні крадіжки, підпал комерційного кіоску, решта – дрібниці.

      – Завтра отримуємо стажистів із вищої школи міліції, передаси все їм.