Подвійна гра в чотири руки. Ірен Роздобудько

не називаю – надто воно відоме…

      – Муся, – розгублено промовила Муся, – точніше – Марія. Марія Матвіївна. Тільки я все одно нічого не розумію. Що ви там про шановну публіку говорили?

      Той Олексій аж по колінках себе вдарив.

      – Вас, певно, погано проінструктували, рибонько?

      – Ніяка я вам не… – не встигла вставити Муся, як повідомив нахаба наступне: що «з метою розваги високих гостей пароплаву – чисто конфіденційно! – найняті вони сюди, аби утворювати невимушену атмосферу, танці та ігрища заводити, спонукати до гри в карти, до замовлення напоїв у шинквасі та збадьорювати пристрасті».

      І додав:

      – Воно ж, поважне панство, у своїх «лямурах-тужурах» та справах державних і купецьких геть закостеніло. Треба їхні почуття збуджувати, до пристрастей спонукати! Мусимо їх, мов суп учорашній, розмішувати, щоб уся морква з буряком на поверхню полізла!

      Про моркву з буряком Муся мало що второпала, але зрозуміла, що втрапила в халепу, яка їй зовсім ні до чого.

      Насупилась:

      – Так ми що – тут разом мусимо жити? В одній каюті? Та де таке видане? Я негайно ж піду до капітана і…

      – …і нас обох на берег відішлють! – сказав він.

      – Це чому ж?

      – Яка нетямуща напарниця мені дісталася! – обурився. – А умови контракту? А харч як відпрацьовувати?

      Хоч була Муся панночкою, що шануватися мусила б, але не втрималась – свиснула:

      – Оце так…

      Той побачив, що напарниця заспокоїлась, і каже:

      – Ну, якщо вам на берег треба – можете йти до капітана.

      – Не треба! – скрикнула Муся і безпомічно роздивилася довкола: ліжко ж тут одне.

      – Не хвилюйтеся, – зрозумів він. – Я на тім канапе вмощуся. На вас посягати не збираюся. Ви мені не до смаку. Ну як – згода?

      – Згода, – шморгнула носиком Муся.

      – От і добре, – зрадів акторчук. – Попереджаю одразу: хроплю, димлю, зловживаю!

      І демонстративно дістав звідкись баклажку, відкрутив срібну голівку – ковток зробив.

      Муся лише зітхнула тяжко.

      Блузку і зачіску поправила, валізу відкрила – треба ж до вбиральні сходити, пил з себе дорожній змити, переодягтися.

      Акторчук допоміг розкидане докупи зібрати, оберемок з книжками на стіл поставив, глянув презирливо:

      – Любовні романчики почитуєте?

      Тут уже Муся не витримала, руки його погані з книжок скинула:

      – Це кримінальні історії доктора Шерла! Не ваш клопіт!

      – Добре, добре, – заспокоїв він. – Приведіть себе до ладу – і підемо працювати. Вечеря наближається. А нас тут задарма годувати не будуть!

      І влігся на своє канапе з мерзенним співом:

      – Смє-є-єйся, паяц, над разбітой любов’ю-ю-ю-ю!!!

      Чмихнула Муся, речі чисті з валізи дістала (так, щоб його нескромне око не побачило ані краєчка білизни) – і прожогом кинулася до вбиральні.

      Дідько з ним, подумала, аби лише плисти!

* * *

      Повітове містечко Глобине, де мешкала сестра пана генерала Параскева Іванівна, власниця парового млина з крупорушкою, розташоване на притоці Псла