Ода до радості (збірник). Яна Дубинянская

печально спитала істота.

      – Іншопланетяни!

      – А ви, пані, думали, мільярди зірок Всесвіту – то ілюмінація? Ліхтарі для вашої Землі?

      – Я вже так про космос не замислювалася, – призналася Ліда. – Донедавна… – Зробила несміливий крок, присіла на країчок лави. Уважніше роздивилася прибульця. – Здалеку?

      – З Лінгви, – мовила істота так просто, ніба Ліда знала, скільки світових років до тої Лінгви гнатися і де вона взагалі є.

      – А-а-а… – щоби вже не втратити обличчя перед представником іншої цивілізації. Помовчала. – Щось ви сумні, наче з похорону. Горе яке?

      – Нейтралізатор негативного сприйняття вийшов з ладу.

      – А-а-а… – Ліду заклинило. Не втрималася: – Що за нейтралізатор?

      – Звичайний нейтралізатор… Захищає жителів Лінгви від негативного сприйняття жителями інших планет. Під час відряджень.

      – А без нього…

      – Капєц! – зітхнув прибулець. – Отаке горе. І що робити? У мене ж місія. Не маю права додому повертатися, поки справу не зроблю.

      Ліда глянула на гостя Землі із жалем.

      – Значить, у нас тут нечемно вас зустріли?

      – Та біда! Кому не представлюся – гонять в шию, прокльони шлють, а один дядько на Полтавщині навіть за рушницю схопився. Попсував нейтралізатор зпересердя. Ви, пані, перша… Привітна така.

      – Що ж гидкого у вашому імені? Ви, дивлюся, з виду… звичайний собі прибулець.

      – Сам не знаю. Ми – мирні зелені чоловічки з Лінгви.

      – Зелені чоловічки? Е, пане… Дарма ви так назвалися. Вас, певно, з нашими зеленими чоловічками поплутали. Бо наші, земні, – ще ті падли. Я би і сама за дровиняку вхопилася, аби нашого зеленого чоловічка перестріла.

      – Помиляєтеся. Не може на Землі бути зелених чоловічків. Ми унікальні. Мирні, екологічно виважені, наділені надважливою місією і живемо тільки на Лінгві.

      – Та не хвилюйтесь ви так. Ну, трапилася біда. Завелися у нас, падлюки… Ще й назвалися, як нормальні… іншопланетяни. Хоча – які з них зелені? Коричневі… То нічого. Ми їх виведемо, – відказала Ліда. Задумалася. – А ви можете наших зелених чоловічків – під корінь, а? Таку б добру справу для всієї України зробили.

      Прибулець зиркнув на Ліду збентежено.

      – Моя сила має вузькоспеціалізовану спрямованість, – мовив із гордістю.

      – І що можете?

      – Літеру забрати. Для цього й прибув.

      – Яку ще літеру? – здивувалася Ліда.

      – Наша планета в галактиці контролює відповідність слів їхній суті. Особисто я куратор літери С у всіх мовах землян. Коли літера С стає в будь-якому слові зайвою, прибуваю я… І забираю її.

      – Дурня якась, – сказала Ліда. – Щось ви мене геть заплутали.

      – Що ж тут складного? От, приміром, зараз… Моя місія – забрати літеру С зі слова «Москва».

      – Правда? – задумалася перукарка. – Воно-то так… Із Москвою давно щось не те… А літера до чого?

      – Зайва. Процес прогресує. Москва по факту перетворилася