Мільйон на трьох. Сергій Радкевич

його. Один з нас має залишитися у будці і коли автомобіль з інкасаторами буде наближатися до залізничного переїзду, повинен опустити шлагбаум. Потяги цієї колією свищуть не часто, але буває. У військових це не викличе подиву. Вони, нічого не підозрюючи, зупиняються. А далі справа техніки – ми робимо наскок і залишаємо їх без грошей. Відходимо у ліс, де на нас чекає залишений нами автомобіль. Сідаємо в авто, за хвилин п’ять вибираємося з лісу на трасу, дороги усі я там знаю, і далі спокійно собі мчимо додому.

      – Теж непогано. – задоволено закивав головою Каратаєв.

      – Але не хочеться руки марати об цього чергового на колії. – Лесику наліт біля залізничного переїзду чомусь здавався менш привабливим.

      – У кожного з цих варіантів є свої переваги і недоліки. Давайте обсудимо і зупинимось на одному з них. – Гарник сховав обидва аркуші з кресленнями у свою барсетку, оскільки вони уже були непотрібні. Натомість він відкрив маленький записничок.

      – Які там ще недоліки? – Вадим висловив свій подив. – Мені здається, що й справді усе добре продумано. Так і хочеться почистити інкасаторів два рази: спочатку біля банку, а потім, через місяць, на залізничному переїзді.

      Відсутність зауважень і запитань з боку Каратаєва і Лесика свідчила про те, що мізки у них або взагалі не працюють, або якщо й трішки працюють, то дуже повільно. З таким рівнем інтелекту, більшої ролі аніж виконавців їм довірити не можна. Але чогось більшого від них власне і не вимагалося.

      Сподівання Гарника перевершились. Публіка успішно проковтнула обидві пропозиції. Але, на думку Степана, брати інкасаторів зручніше на залізничному переїзді. Тож зараз потрібно було переконати товаришів у тому, що другий варіант усе ж таки кращий. Зробити це було нескладно, оскільки у Степана були серйозні аргументи.

      – Перший варіант сам по собі хороший, – Гарник здалеку почав підходити до суті справи. – Але тут є один суттєвий недолік.

      Не знайшовши більше у своїх кишенях жодної соняшникової насінини, Степан попросив у Каратаєву цигарку. Поки він запалював, Лесик поцікавився:

      – Який же недолік?

      – Недолік – це обмаль часу на втечу з банку. – Гарник випустив з рота два кільця сивого диму. – Навіть якщо працівники банку не помітять, що у них відбувається на подвір’ї, через дві-три хвилини після нашої втечі один з солдатів забіжить туди у приміщення і про все повідомить. Далі вони зателефонують у міліцію. Хвилин через п’ять менти прибудуть на місце події. Ще п’ять хвилин їм потрібно буде для того щоб увійти у курс справи – солдати їм звісно ж розкажуть якою машиною змилися грабіжники. За цей час ми вже встигнемо виїхати за місто. Але менти введуть план перехват і нам потрібно бути обачними і або з’їхати з траси та добиратися далі кам’яними сільськими дорогами, або ж залишити автівку і далі повертатися у Тернопіль або автостопом або громадським транспортом.

      – Гм…, і справді не все так гладко. – до Каратаєва нарешті дійшло.

      Гарник відчув, що трохи перестарався, і щоб публіка