Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско. Шодерло де Лакло

вчинок, що, можливо, цілком виправдовується материнською дбайливістю. Я шаную ваші права, але вони не сягають настільки далеко, щоб звільнити мене від мого обов’язку. А сам священний обов’язок полягає в тому, щоб ніколи не обманювати виявленої нам довіри. Я зрадив би її, якби виставив напоказ будь-кому іншому таємниці серця, що побажало відкритися лише одному мені. Якщо ваша дочка погодиться довірити їх вам, нехай вона сама розповість усе. У такому разі листи вам не потрібні. Якщо ж, навпаки, вона побажає залишити таємницю свого серця нерозкритою, ви, звичайно, не можете чекати, що саме я вам її відкрию.

      Що ж до вашого бажання, щоб уся подія не набувала розголосу, то будьте, добродійко, абсолютно спокійні: в усьому, що зачіпає інтереси мадемуазель де Воланж, моя дбайливість може посперечатися навіть із материнським серцем. Аби у вас не залишалось і тіні занепокоєння, я все передбачив. На дорогоцінному пакеті раніше було написано: «Ці папери спалити»; тепер на нім напис: «Папери, що належать мадемуазель де Воланж». Це моє рішення має послугувати вам доказом, що відмова моя викликана зовсім не побоюванням, ніби в цих листах ви знайдете хоч одне почуття, на яке ви особисто могли б поскаржитися.

      Лист мій, добродійко, виявився дуже довгим, але йому годилося б бути ще довшим, якби в цьому своєму вигляді воно залишило у вас хоч найменший сумнів щодо благородства моїх почуттів, щодо щирого мого жалкування про те, що я викликав вашу немилість, і якнайглибшої поваги, з якою маю честь та ін.

      Із ***, 7 вересня 17…

      Лист 65

      Від кавалера Дансені до Сесілі Воланж

      (Посланий незапечатаним маркізі де Мертей у листі віконта)

      О, моя Сесіль, що ж із нами буде? Яке божество врятує нас від бід, що загрожують нам? Нехай же любов дасть нам принаймні мужність пережити їх! Як зображувати вам мій подив і відчай, коли я побачив мої листи і прочитав записку пані де Воланж! Хто міг видати нас? Кого підозрювати? Чи не скоїли ви якої-небудь необережності? Що ви тепер робите? Що було вам сказано? Я хотів би все знати, а мені нічого не відомо. Можливо, ви і самі знаєте не більше, ніж я.

      Посилаю вам записку вашої матінки та копію моєї відповіді. Сподіваюся, ви схвалите те, що я їй пишу. Мені просто необхідно, щоб ви схвалили також і ті кроки, які я зробив після цієї фатальної події; мета їх – отримувати від вас вісті, давати вам знати про себе і – хто знає? – може, навіть бачитися з вами, і притому вільніше, ніж раніше.

      Чи відчуваєте ви, моя Сесіль, яка радість знову опинитися разом, мати можливість знову присягатись одне одному у вічній любові та бачити в очах, відчувати в душах, що клятву цю ніколи не буде порушено? Які муки не забудуться в таку солодку мить? Так от, у мене є сподівання, що вона настане, і я завдячений якраз тим крокам, які я благаю вас схвалити. Але що я говорю? Я маю дякувати турботі найніжнішого друга й утішника, і єдине моє прохання до вас полягає в тому, щоб він став і вашим другом.

      Можливо, мені не слід було без вашої згоди змушувати вас довіритися