Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско. Шодерло де Лакло

Ви також казали, що йому не вистачало таємничості. Так от, ось тепер її вже вистачатиме з лишкою. У мені те добре, що досить указати мені на помилку, припущену мною, – і я не заспокоюся, поки всього не виправлю. Дізнайтеся ж, що я зробила.

      Повернувшись до себе позавчора вранці, я прочитала вашого листа, й мені все стало ясно як день. Переконавшись, що ви чудово визначили причину зла, я зайнялася виключно пошуками засобів для його викорінювання. Почала я, однак, із того, що лягла, бо невтомний кавалер не дав мені заснути ні на мить, і я гадала, що мені захочеться спати. Нічого подібного, всі думки мої були зайняті Дансені: бажання вивести його з бездіяльності або його за цю бездіяльність покарати не давало мені зімкнути очей, і лише після того, як я розробила свій план в усіх подробицях, мені вдалося відпочити години дві.

      Того ж вечора я вирушила до пані де Воланж і згідно зі своїм задумом довірчо повідомила її, що, як я майже переконана, між її дочкою і Дансені існує небезпечний зв’язок. Ця жінка, така прониклива відносно вас, виявилася до того засліпленою, що спершу вона відповіла мені, що я, напевно, помиляюся: дочка її, мовляв, зовсім дитина і т. д. і т. ін. Я не могла розповісти їй усього, що мені відомо, але я посилалася на перехоплені мною погляди, обривки розмов, які вселяли тривогу і моїй доброчесності, і моєму дружньому почуттю. Словом, я говорила майже так само добре, як будь-яка святенниця, і, завдаючи остаточного удару, зважилася навіть сказати, що мені здалося, ніби я бачила, як вони передавали з рук у руки листа. «Тут мені пригадалося, – додала я, – що вона одного разу відімкнула при мені шухляду свого секретера, і я побачила там багато якихось паперів, які вона, мабуть, зберігає. Чи не знаєте ви, з ким вона веде жваве листування?» Тут пані де Воланж змінилася з лиця, і я помітила, що на очах у неї виступили сльози. «Дякую вам, достойний мій друже, – мовила вона, потискуючи мені руку. – Я про все дізнаюся».

      Після цієї розмови, занадто короткої, щоб вона могла викликати підозри, я підійшла до юної особи. Незабаром я, одначе, покинула її і попросила матір не видавати мене дочці. Мати обіцяла тим більш охоче, що я зауважила їй, як було б вдало, коли б дівчинка відчула до мене довіру і відкривала мені своє серце, а у мене з’явилася б таким чином можливість давати їй розсудливі поради. Обіцянки своєї вона дотримає – я не сумніваюсь у цьому хоч би тому, що їй захочеться справити на дочку враження своєю проникливістю. Тим самим я діставала можливість підтримувати з малою звичайний дружній тон і не показатися нещирою в очах пані де Воланж, чого я хотіла уникнути. Виграла я до всього й те, що надалі зможу залишатися наодинці та скільки завгодно секретничати з юною особою, не викликаючи у матері й тіні підозри.

      Я скористалася цим того ж вечора і, скінчивши свою партію, всамітнилася з малою в затишному куточку та завела розмову про Дансені: тут вона абсолютно невичерпна. Я бавилася, розпалюючи її з приводу тієї радості, яку вона відчує від завтрашньої зустрічі з ним; яких тільки нісенітниць я не змусила її наговорити! Потрібно ж було повернути їй хоч би у вигляді надії те, що в дійсності я у неї віднімала. На додаток