Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

підгірської пастир побожний,

      Всюди відомий Іван, що з дідуської ниви походив».

      Далі, між друзями нашими був і той Вовчик блаженний,

      Що вовноносних прекрасно зберіг наших кізок жадібних,

      Також йому підкорялась тоді уся руська громада,

      Тигри вірменські боялись його, хоч і був він ласкавий,

      Руськії леви дрижали, хоча справедливим вважався.

      Тож, бородаті цапи, ви скажіте усім, хто питає,

      Де отой Вовчик тепер і в яку він вівчарню подався,

      Прахом він тлінним вже став, очевидно, і так спочиває,

      І не воскресне (о доле!) тепер, у біжучому році.

      Знову ж Старецький, мій друже хороший, славетна людина,

      Чи ж про заслуги його не дійшла вість до самого неба?

      Гори, що славитесь буйними травами, вас я вітаю!

      Він мав садибу у вас, і для наших овечок поживу

      Щедро давав, і відкрив там для них життєдайні джерела.

      Тож застеляйте тінисту печеру під листям пахучим,

      Ладан паліть на могилі, скропивши себейським напоєм,

      І додавайте постійно цілющий бальзам по краплині,

      Вдосталь хай буде ще й тут, на могилі, плакучої мирри.

      Хай же зберуться всі тут, де така спочиває турбота,

      Стадо лишивши, нехай прославляють чини його гідні.

      Адам Чагровський

      (1565–1599)

      Польсько-український поет другої половини XVIcm. народився у с Чагрів біля Галича. Походив з роду бояр Чагровичів, відомого ще за часів Ярослава Осмомисла. Дитячі і юнацькі роки минули у Зимній Воді. Заробляв на прожиття військовою службою, брав участь у кількох історичних битвах, воював з турками.

      Якийсь час жив у Познані, але незабаром оселився у Добромилі в Яна Щасного-Гербурта. Писав польською мовою, автор єдиної збірки «Trenyі rzeczyrozmaite» (1597 і 1599 рр.). (Поезію, що подається в нашій збірці, переклав Р. Радишевський.)

ДУМА УКРАЇННА

      Тож скажи нам, кобзо моя,

      Що уміє дума твоя.

      Кращої нема в устої

      Від людини лицарської!

      Йде на краї пограничні,

      Як льоди зійдуть північні,

      Й видно ген поля безкраї,

      Зелен-травами зіткані!

      Глянь, діброви листя вкрило,

      Птаство різне налетіло,

      Звірі зграями гасають,

      І роями рибки грають.

      Селянин до них охочий

      Сіті по воді волочить.

      А стрілець із охорони

      Вцілить звіра без загону.

      До непрохідних порогів

      Дніпровий козак убогий

      Пливе човном не без страху

      «Худою жив соломаху».[1]

      Воїн у міцнім ладунку

      В таборі шука рятунку

      Після скромного обіду

      У сторожі зникне з виду

      В крузі випробує коні

      Або списа в кільце вгонить.

      А коли заб'ють тривогу

      Він із табору – в дорогу

      Під святими хоругвами

      Кличуть труби із бубнами.

      Він біжить по переліску

      Чи для слави, чи для зиску.

      Юні там на герць виходять,

      Часто-густо в крові бродять.

      Як

1

«Худою жив соломаху» – ці слова в оригіналі подано українською. Слід розуміти так, що козак живився пісною соломахою.