Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

король:

      – Що ж тобі за маєтки дати?

      – Нічого я у вас не жадаю, маєтків жадних, йно щобисте мені дали сто возів драбинястих і фурмани до тих возів, аби я заїхав до того міста. І поїхали вони, а перше повернув назад до того палацу, де тих розбійників фурман його побив, то вони набрали сто возів драбинястих різних маєтків, золота, срібла. І приїжджає він назад до свого батька із великими маєтками, а батько дуже врадувався ним, що його за найгіршого у своїм царстві мали, а він найбільшу штуку доказав.

      От тому фурманові вже вийшов рік, і він хоче йти від королевича, але той каже:

      – А що ж тобі за той рік заплатити? Будь у мене, прошу тебе, великою тобі заплатою заплачу, аби-сь у мене перебував.

      – Не хочу я жодної в тебе, королю, заплати, йно маєш мені дати половину своєї жінки.

      Не хтів перше той король того зробити, але згадав його всю вірність, не міг йому відказати.

      – Та коли ти хочеш половину, то я вже тобі віддам всю.

      Як побачила королевича жінка, що то не жарти, то стала дуже плакати і умлівати. З того плачу найшло на неї ригання. Зачала вона ригати, і вся та гадь, котру мала у собі, вийшла з неї. Тоди фурман добув тую гадячу голову, котру він відтяв, і зложив до купи і сказав:

      – Ото видиш, королевичу, яку я маю половину в кишені, а половина була в твоєї жінки.

      Ото, королевичу, стільки я хочу в тебе заплати. Заплативісь, королевичу, за мене давно, тоди, як той чоловік бив по моєму гробі, бо я був умерший чоловік. Пан Біг прислав мене за тих п'ятнадцять рублів у тебе рік служити. Викупівись мене, королевичу, від теї неволі, що він рік мав по смерті моїй збиткуватися. Бідним я був і позичив у того багача п'ятнадцять рублів, і він по смерті моїй збиткувався. Але Пан Біг прислав таку душу, що за мене заплатив.

      Дурний Гриць і водяна панна

      Була собі їдна жінка, що мала їдного дурного сина, називався Гриць. І не мала вона ані морґа ґрунту, тільки їдну хатину дуже стареньку. І не могла собі дати ради у світі, бо вже стара була, а той не міг заробити. А то за панщини було, і їй казали панщину робити за ту хату. А вона не здужала вже відробити панщини свеї. Тоди пан казав, щоби Гриць ішов до ставу стерегчи риби, тоди він відпише панщину. А той не хоче іти стерегчи риби, бо дурний. Пан казав йому дати кілька київ.

      – Мусиш хоч таким способом мені панщину відробити. Хоч ти дурний, то коло риби будеш стояти, коло ставу.

      Допіру Гриць ся послухав і пішов до тего ставу а пан його записав «ставничий». А було то літнього дня, голодного переднівку коли мати не мала чим його поживити. Вона жебрала по селі і носила свому синові. Так було раз і другий, а вона все понад коршму ходила. Раз виходить з тої коршми жид і до неї каже:

      – Чому ви до мене ніколи, Іванихо, не вступите?

      – Як я маю до коршми вступати, така бідная, як я нічого не маю, йно душа в мені?

      – Що ти питаєш, Іванихо, ти вступи – я маю горілку і ще й закуску для тебе знайду: є у мене хліб, булки. Хіба б я був такий нерозумний, щоб бідного зле потрактував? Хтось має гроші, а ти – ні, то я тобі подарую.

      Подумала стара Іваниха:

      – Піду