Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

той дідинець і салю, то завстидався сам. Не злізає з коня, йно в дзвінок задзвонив:

      – Хто то тут мешкає? – питає.

      Хтів Гриць вийти до пана, але панна не пустила:

      – Я сама вийду.

      І привітала пана графа бардзо:

      – Вельможний пане графе, проше до покою.

      – О, ні, не буду я злізати з коня, бо щось я виджу дивного, що ся теї доби стало за мою рибу. Бо є ваше велике щастя, а вже моє нещастя.

      І придумав скоро собі пан, як Гриця до себе запросити. Пише на коні картку, вже не пише «Грицю», йно «просить пан Ґреґора прийти на диспозицію». Гриць хоче йти і шукає за своїми латунами, але водяна панна каже:

      – Нема і не буде вже твоїх латунів, бо до третього дня то ся той пан граф вдягне в них.

      Пан думає собі вдома, яку б то кару йому видати? Аж запросив других панів, урядника і касира, і розказує їм, що то ся стало, дає їм той лист читати. А вони кажуть до того пана:

      – Пане граб'я, ніц йому за кару не дайте, йно тілько нех він їде до сонця, за один день цілий світ об'їхав і назад щоб приїхав, і щоб спитав сонця, як то за один день цілий світ об'їхати. І щоби ввечері був вже вдома. То ліпшої кари не може бути суджено, бо одне, що він дурний. І він, як піде, то вже ся назад не верне. І пан ся всього позбуде.

      І пан собі охоти набрав до того, що його преложоні кажуть, і написав пан, щоб Гриць пішов і спитав сонця, чого то воно вдень світить, а вночі не видно.

      Приносить економ той лист до пана Ґреґора, а панна перечитала і каже, щоб дав пан коня для него і грошей, хоч би триста злотих. Пан з того ся засмутив, але його преложоні йому кажуть:

      – А що ж то пану графові шкодить? Чи нема коня? А як у картах програє він триста ринських? Але, прецінь, спробуєм дурного Гриця, що з того вийде і що ся з ним стане.

      І пан собі подумав, і охоти підібрав. Подумав він, що то правда, що то є мала баґателька. Отже, дав йому коня і гроші.

      І Гриць поїхав з великою журбою в серці. А панна дала йому свій сиґнет на руку і лист, який вона написала, яко королівна, до свого батька і до матері. Що море її взяло, що в ставу була втоплена, а такий знайшовся, що, коли вона до ставу приплила, витягнув її замість риби на світ.

      Їхав він, і вечір вже його захопив, стало дуже невидно, і дорога скінчилася. А з ним їхав економ, котрий був за свідка, бо йому самому не буде дана віра. От, ніч їх захопила, і вони журяться, що нема де переночувати. Аж дивляться, щось ся світить. То був палац великий. Приїздять під вікно і просяться на ніч, але там нікого нема, тільки їдна сама старенька кобіта, пані.

      – Що хочете, люди?

      – Ми хочем, може би, ви нас переночували.

      – Не можу я вас тут ночувати, бо тут вас звірі з'їдять.

      Подав Гриць лист тій пані. Вона перечитала той лист і запровадила до скали, такої стайні, щоби там звірі не добулися або вовки. А коло дев'ятої-десятої години вночі чути щось.

      Гудуть, виють, не виють, але так, як крик і галас. Вони страшно полякалися, що їх смерть вже приходить, як та пані казала. А пані дала той лист свому панові, вовкові.

      Вони були закляті: король і його ціле військо, як були на войні, у вовків. їх зачарували, а вона