Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Особа недоторканна. Владимир Войнович

а зима називалася б літо». Потім йому спало на думку інше, ще важливіше й цікавіше, але він ураз забув, що саме, і ніяк не міг пригадати. І думка про втрачену думку була нестерпною. У цей час його стусонули в бік. Чонкін озирнувся і побачив Самушкіна, про якого зовсім забув. Самушкін поманив його пальцем, показуючи, аби Чонкін нахилився, він, Самушкін, щось йому скаже. Чонкін завагався. Самушкін знову щось задумав. Крикнути у вухо, може, побоїться, старший політрук тут, а плюнути може.

      – Чого тобі? – пошепки запитав Чонкін.

      – Та ти не бійся, – прошепотів Самушкін і сам нахилився до Чонкінового вуха. – Ти знаєш, що в Сталіна було дві дружини?

      – Одчепися, – відмахнувся Чонкін.

      – Правду тобі кажу. Дві дружини.

      – Годі теревенити, – сказав Чонкін.

      – Не віриш – запитай у старшого політрука.

      – Та навіщо мені це потрібно? – упирався Чонкін.

      – Запитай, будь другом. Я запитав би, але мені незручно, я минулого разу задавав багато запитань.

      По обличчю Самушкіна було видно, що йому дуже важливо, аби Чонкін надав йому цю дріб’язкову, врешті, послугу. І Чонкін, як людина добра, не вмів нікому й ні в чому відмовляти, тож здався.

      Балашов усе ще читав свій конспект. Старший політрук слухав його неуважно, знаючи, що Балашов – боєць акуратний, напевне, переписав до конспекту все слово в слово з підручника і ніяких несподіванок у його відповіді бути не може. Але часу зоставалося обмаль, треба було опитувати інших, і Ярцев перебив Балашова.

      – Дякую, товаришу Балашов, – сказав він. – У мене до вас ще запитання: чому наша армія вважається народною?

      – Тому що вона служить народові, – не затинаючись, відповів Балашов.

      – Так, а кому служать армії капіталістичних країн?

      – Жменьці капіталістів.

      – Правильно, – Ярцев був дуже втішений. – Я із задоволенням прослухав вашу відповідь. Ви правильно мислите, робите з пройденого матеріалу слушні висновки. Я ставлю вам «відмінно» і проситиму командира батальйону оголосити вам подяку з занесенням до особової справи.

      – Служу трудовому народу, – тихо сказав Балашов.

      – Сідайте, товаришу Балашов, – і своїми вузькими пронизливими очима старший політрук огледів бійців, які сиділи перед ним. – Хто хоче далі розвинути думку попереднього промовця?

      Чонкін сіпнув рукою. Ярцев помітив.

      – Товаришу Чонкін, як накажете розуміти ваш виразний жест? Може, ви знову боретеся з жуком?

      – Запитання, товаришу старший політрук.

      – Прошу, – політрук широко всміхнувся, всім своїм виглядом показуючи, що, звичайно, Чонкін може задати тільки дуже просте запитання і, можливо, навіть дурне, але він, Ярцев, мусить опускатися до рівня кожного бійця і роз’яснювати незрозуміле. І він помилився. Запитання, можливо, було дурне, але не таке просте.

      – А правда, – запитав Чонкін, – що в товариша Сталіна було дві дружини?

      Ярцев зірвався на ноги так різко, наче йому в одне місце ввіткнули