Епоха слави і надії. Євгеній Павлович Литвак

зі спокійного і зосередженого на гнівний і пронизливий. Він був високого зросту і міцної статури, і його зовнішність виражала силу та відвагу. Незважаючи на молоді роки, досвід і знання ченця говорили самі за себе, він був відданий собі, своєму Братству і своїй справі. Він завжди був чесний і передбачливий зі своїми братами. Любив і поважав людей і завжди зважав на їх думки. Будь-хто, хто хоч раз його бачив, відчув його силу.

      Вони знижувалися по два – три відразу, але здобич від них вислизала, і їм знову доводилося набирати висоту, щоб продовжити переслідування. Дітар знав звички цих птахів: грифи не чекали поки тварина випустить дух, вони декількома ударами потужних дзьобів в очі жертви, могли змусити її впасти на землю. А далі – головне встигнути відірвати більші ласі шматки, поки інші, вже наземні, що теж бажали поживитися падаллю, не розтаскають труп на частини. Боялися птахи добивати тільки одну істоту – людину. Тому командир загону стражників Білокам'яного, віддав наказ своїм воїнам підійти ближче. Четверо ченців, що вже зібралися додому, знову одягли шоломи. Один з них – Орхан, навіть занадто поспішно. Можливо, щоб приховати своє невдоволення – адже в думках, він вже сидів у таверні "Тінь Лотоса", де пив дозволене вино.

      Дітар переклав шолом в ліву руку, а правою вказав стражникам на грифів, легким нахилом голови і поглядом дав зрозуміти, що відбувається щось дивне.

      – Що скажете? Такі різкі повороти то вправо, то вліво, не властиві тутешній зграї. Що грифам робити біля озера? Тут здобичі для них мало і, дістати її важче, ніж у горах. – Звернувся він до воїнів. – Як ви можете це пояснити? – Дітар все ще дивився удалину, а четверо вартових знизували плечима.

      Не почувши відповіді, чернець кинув галькою в двох інших сплячих вартових, чим розбудив їх. І коли вони в подиві поглянули на хлопця, він взяв в руку свій меч і показав їм у бік незвичайного польоту пернатих.

      – Схоже, що вони знайшли того тигра. – Все ж наважився відповісти Орахан на питання командира. – Не повезло тварині. З його люттю і силою йому б загинути у бою з гідним супротивником, а не такою безглуздою смертю – потрапити на розтерзання стерв'ятникам. Не хотів би я бути на його місці.

      – Який "той" тигр? – Поцікавився його напарник, він, судячи зі всього, не особливо стежив за новинами в селищі.

      – Той, що позавчора втік з Тигрового селища. – Почав пояснювати Орхан. – Нас попереджали про тигра, коли ми були там. Ось і блукав звір сьогодні вночі біля наших воріт. Я думав, наші лучники його вбили, але мабуть інші ченці його злякали. – Договоривши Орхан, ліниво потягнувся і потер руки у зап’ястках, як би бажаючи зняти шкіряні обладунки.

      Дітар вислухав відповідь і, продовжуючи уважно спостерігати за польотом стерв'ятників, різко запитав:

      – З чого ти взяв, що це саме тигр, а не інший звір? І чому його ніхто не вбив, якщо бачив біля наших воріт?

      Дітар обернувся і підійшов до іншого краю вежі. Він оглянув селище від одного краю до іншого, намагаючись помітити будь-які ознаки небезпеки. Потім опустив погляд