Епоха слави і надії. Євгеній Павлович Литвак

і застебнув сорочку, приховавши його від сторонніх очей.

      Залишилася остання тека із зеленим куточком внизу.

      – Ватажок потенційно небезпечного угрупування. Пропав без вісті, – вголос прочитав Стефан. – Особливе спостереження. Що? – Недовірливо спохмурнів він. – "Атлантико"? Вони ще існують?

      – Тут йдеться не про просту банду, а про насильство заради насильства. Члени цієї організації дуже агресивні, а їхні дії продумані до самих дрібниць. Вони майстерно володіють зброєю, і повір, у них її більш ніж достатньо. Влада вважає за краще замовчувати про таке, щоб не піднімати галасу. Тому що тоді доведеться визнати свою нездатність захистити країну і її мирних жителів.

      – Як боротися з такими угрупуваннями?

      – Наш зниклий, з третьої теки, більше десяти років очолював "Атлантико", – почав було Лангре, але Стажер його перебив, переможно підкинувши руку:

      – Ось! Тепер я готовий поговорити про чотирнадцяту форму.

      – Але, – підкреслено проігнорувавши його, продовжив комісар, – з достовірних джерел відомо, що їх "альянс" вже біля півроку не вибирає нового ватажка. Він знає, що його шукають, а значить – ховається, і мене це турбує. Пограбувань і нападів стало менше. Ніби затишшя перед бурею…

      – "Арт – дилер", "Пастир" і "Ватажок". – Відкинувшись на спинку крісла, підвів підсумок Стажер. – Я так розумію, ви побачили в них щось загальне?

      – Так, але так і не знайшов зачіпку. Тепер твоя черга спробувати, – Лангре машинально дістав з кишені пачку цигарок, покрутив її в руках і сховав назад. – А мені в мої шістдесят вже належить торт, іменна чашка і найближчий рибальський магазин.

      – У вас, на кожній теці, в лівому нижньому кутку ініціали "А.К.", але ж так Алекс Крамер підписує свої картини. Думаєте, він якось пов'язаний зі зниклими? – Запитав Стажер.

      – Не думаю, а точно знаю, – виправив Лангре. – Перед зникненням кожен з них отримав його картину.

      – Може вам варто зачекати з купівлею рибальських сіток? – Задумливо протягнув Стажер.

      – Я віддаю перевагу вудці.

      – Правильно, – кивнув Стефан. – Бо сітки притягують зниклих.

      – А це вже пахне статтею, – посміхнувся Лангре.

      – Якою? – Здивовано подивився на нього Стажер.

      – Газетною, – підморгнув йому комісар, та все ж підпалив цигарку.

      Трохи помітно сривившись, Стефан підчепив із столу попільничку, з якої недопалки стирчали, як з їжака голки. Він витрусив вміст в сміттєвий кошик, що стояв під столом, і закашлявся від хмари попелу, що зметнулася.

      Лангре невесело спостерігав за всім цим і подумав про те, що скоро і його ось так витрусять з відділу, як стріляні гільзи з револьвера. Стажер поступово починав наводити свої порядки.

      Глава 2

      Ніколас Романов вийшов з таксі, закинув рюкзак на плече і, прикривши очі, вдихнув повними грудьми. В маленькому містечку повітря було набагато чистіше за Лондонське – свіже, навіть смачне. А навкруги кипіло життя. Студенти Оксфорда з