Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). Коллектив авторов

(літописний Зартий), 2-Кубраково, 3-Бабаково, 4-Боярське, 5-Городище (літописний В’яхань), 6-Засулля (літописний Попаш), 7-Кросна, 8- Шевченкове (літописний Глебль), 9-В. Самбор, 10-Гайворон, 11-Красний Колядин (літописний Красн), 12-Грицівка, 13-Липове-1, 14-Липове-2, 15- Ведмежжя, 16-Ромни (літописний Ромен), 17-Глинськ-1, 18-Глинськ-2 (літописний Глинськ), 19-Свиридівка, 20-Борбениці, 21-Безсали, 22-Лохвиця-1 (літописна Лохвиця), 23-Лохвиця-2 (Високі Лазірки), 24-Гаївщина, 25-Сенча-І (літописний Синець), 2б-Сенча-2 (Микільська Гірка), 27-Сенча-З (Самсонієв Острів), 28-Снітин-І, 29-Снітин-2 (літописний Кснятин), 30-Прилуки (літописний Прилук), 31-Переволочна (літописна Переволока), 32-Срібне (літописний Серебряний), 33-Варва (літописний Варин), 34-Линовиця, 35- Березова Рубка, 36-Пирятин (літописний Пирятин), 37-Гребінка, 38-Повстин (літописний Полкостень), 39-Городище, 40-Чорнухи, 41-Хітці, 42-Клепачі, 43-Лубни (літописний Лубен?), 44-Мацківці (літописний Сніпород), 45-Олександрівка, 46-Луком є (літописний Лукомль), 47-Великоселицька, 48- Тарасівка (літописний Горошин), 49-Чутовка, 50-Велика Бурімка-1, 51-Велика Бурімка-2, 52-Велика Бурімка-3 (літописний Римов), 53-Лящівка, 54-Кліищнці, 55-Жовнино-1, 56-Жовнино-2 (літописне Желні), 57-Жовнино-3, 58-Воїнська Гребля (літописний Воїнь), 59-Вереміївка, 60-Змійові вали

      У науковців склалося певне уявлення про унікальність стрункості київсько-пороської й переяславо-посульської оборонних систем, що разюче відрізнялися від інших рубежів Русі яскраво вираженими ланцюгами тривалих за часом функціонування фортечних споруд, зведених на високих берегах річок. Виявилося внаслідок проведених робіт, що до таких прикладів можливо відносити й курсько-сеймську ділянку загальноруського кордону. Очевидно, що причина цієї стійкої завершеності в обрисах таких рубежів криється у ранньому формуванні таких прикордонних ділянок: вони створювалися в епоху найпотужнішої влади великих князів, коли держава могла приділяти складанню кордонів як загальноруську увагу, так і сприяти перерозподіленню місцевого додаткового продукту із цією ж метою. Своєю чергою, з послабленням центральної влади, нові прикордонні рубежі стали набувати менш системного характеру.

      Безперечний зв’язок сеймсько-курської оборонної лінії із завданням захисту відомого «степового коридору», що в XII ст. став традиційною дорогою кочівників на Русь. У цих місцях праві береги Сейму і Псла були покриті густими лісами, а їхнє межиріччя було найбільш вигідним суходільним шляхом, поздовж якого були відсутні болота й переправи, котрі заважали руху верхового війська. Це була й найоптимальніша торговельна караванна дорога на Київ. Більшість укріплень курської оборонної лінії розміщувалися на північному боці цієї відомої степової дороги, але ланцюг городищ простежується і на її південному боці, по правобережжю Псла. Ця територія могла мати статус однієї з курських волостей. Особливе місце в цьому регіоні мала Вирська волость. Східніше Виру (на це вказує існування ланцюжка оборонних укріплень правого берега Псла) була «запольська» волость.

      Певна адміністративна неповнота окремих територіальних складових,