Корона. Книга 1: Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви (1947–1955). Роберт Лейсі

це допоможе одужанню, то я не проти, – сказав король, – однак сама ідея потрапляння в лікарню, під ніж хірурга…» Ці слова означали, що перебування в медичному закладі посилило б і без того велику тривогу короля, тому хірурги вирішили створити точну копію головної операційної Вестмінстерської лікарні всередині палацу. У гостьову кімнату на першому поверсі перемістили регульований операційний стіл, газові та кисневі балони, стерилізаційне обладнання, встановили інтенсивне освітлення. Щоб забезпечити пацієнтові спокій і комфорт, щоденну церемонію зміни охорони у передньому дворику перенесли до палацу Святого Джеймса – як на час операції, так і впродовж кількох тижнів наступного постільного режиму.

      Королю сказали, що «структурні зміни» вимагали цілковитого видалення лівої легені, й він не запитував, якими можуть бути ці зміни. Проте Вінстон Черчилль, готуючись до виборів наступного місяця, поцікавився у свого сімейного лікаря Чарльза Морана, чому фахівці говорили так неясно. «Тому що, – відповів Моран, – вони хотіли уникати розмов про рак». Це слово ніколи не згадували ні король, ні королева, ні хтось інший у королівській сім’ї, хоч під час видалення лівої легені, що сталося 23 вересня, хірурги побачили, що уражена й права.

      За найоптимістичнішим прогнозом, Георгу VI залишилось жити лише кілька місяців. Увечері після операції – під час якої натовп з понад 5000 людей стояв у тихому очікуванні біля Букінгемського палацу – Гарольду Ніколсону, письменнику-діаристу, зателефонував Вільсон Гарріс, редактор видання Spectator, з проханням написати некролог для короля на підставі прогнозів Чарльза Морана. Пізніше Моран скаже Вільсону, що «навіть якщо король одужає, він навряд чи зможе прожити більше як рік».

      «Король [дуже] поганий», – зазначив Ніколсон наступного дня. «Ніхто не може говорити ні про що інше – і про вибори навіть забувають. Яка дивна річ, монархія!» На початку жовтня король ще недостатньо одужав, щоб устати з ліжка та відвідати засідання Таємної ради, на якому розглядалися питання підготовки парламенту до виборів. Тож 5 жовтня невелика делегація таємних радників стояла біля дверей його спальні, поки лорд-президент зачитував порядок ведення засідання. Королю було важко говорити. Георг VI пробурмотів слово «Затверджено», а Ласселлс підніс документи до ліжка, де король підписав їх нетвердою рукою.

      Передбачувана перемога на виборах 25 жовтня його давнього друга та товариша воєнного часу Вінстона Черчилля, здавалося, додала сил монархові. Та коли Черчилль представив свій перелік міністерських призначень у новому кабінеті, гострий погляд Георга VI помітив, що за титулом міністра закордонних справ Ентоні Ідена стояло: «віцепрем’єр-міністр». Ця посада означала, що Черчилль обрав собі заступника на випадок форс-мажору. Король владно викреслив цей рядок, оскільки, на його думку, це було втручання в королівську прерогативу вибирати наступника в разі смерті прем’єр-міністра або його відставки.